Кава чи кофе?

Перший з цих іменників у нашій мові означає лише напій. Тому каву можна варити, можна її пити, але не можна молоти чи насипати в мішки для продажу чи перевезення, бо це робиться лише з кофе, тобто із зернами, що виросли на кущі (чи деревці). Отже, й ці кущі чи деревця звуться кофейними, бо вирощують на собі кофе(зерна), а не кавовими, ніби вирощують уже готовий напій, як гадає поет Павличко, оспівуючи кавове деревце. Та й відомий лікер зветься кофейним(а не кавовим, якщо йти за логікою поета), бо готують його таки із зерен кофе, а не з напою(кави).

У зв’язку зі сказаним – невеличкий відступ.

Про сучасних українських літераторів

Кажуть, що слово письменників і поетів – це еталон для всіх інших, хто береться до пера. Може, для якоїсь іншої сучасної літературної мови воно й так, але для нашої, що досі живе під мокрим рядном русифікації…

Ось один з авторів оспівує Стожари та їхні чари. А хіба це по-українському, коли народ віддавна – чи не з часів Велеса (Волоса) називає сузір’я Плеяд Волосожаром? А один з одеських (ніби українських) поетів присвячує вірша Ковшеві, як називають сузір’я Великої Ведмедиці росіяни. А чому не Великому Возові, як називають цей орієнтир степової навігації українці?

В однієї досить пристойної сучасної поетеси читаємо Стояло літепло надворі, бо вона не знає, що українці називають літепломне теплу літню днину, а спеціально підігріту воду до миття посуди чи голови, як-от читаємо в Коцюбинського: Гафійка гриміла ложками хлюпала літеплом. Ще один одеський поет береться сплітатий розплітатиКІСНИКИ коханої, не знаючи, що кісникаминарод називає стрічки, що їх дівчата у коси вплітають і з кіс виплітають. А один із сучасних письменників утішається разом зі своїм героєм, скидаючи нижню білизну з дівчини, хоч українці звуть такі речі просто білизною, а якщо вже хочуть дати цьому слову якесь означення, то називають сорочку СПІДНЬОЮ (а не нижньою).

І таких прикладів можна навести ще тисячі.

То може наші наукові філологічні кадри вкажуть усім праву дорогу до нормального слововжитку? Либонь-таки ні, бо й досі за радянським зразком називають себе науковими співробітниками(цебто колегами, товаришами по роботі?), а не науковими працівниками, як годилося б за змістом і звучало б гордо і правомірно (та за рідний слововжиток відповідально!)

Казна

Про це слово Грінченко написав: «Заимствовано из русского языка».Не заимствовано, уточнимо ми, а нав’язанонам – з усім своїм «гніздом»: казначей, казначейство, казенный тощо.

В пору нетривалої пожовтневої українізації всі ці слова було замінено в нашій мові на українські терміни ще з часів хмельниччини: скарб, державний скарб, скарбівня, скарбниця, державна скарбниця (скарбівниця), що дорівнювало рос. казнохранилище; скарбничий(рос. казначей),скарбник(рос. кассир), скарбовий(рос. казенный).

Як не прикро, але в наш час, у добу незалежності України, панує, як і панувало, все оте казна-що, хоч українського відродження ніби ніхто вже не розстрілює та не карає, як було в 30-ті роки ХХ ст.

Катівня

Саме цей іменник треба писати там, де росіяни пишуть застенок. Тимчасом, з радіо- і телепередач раз у раз можна почути застінок. Русифікація триває в своєму найгіршому варіанті: не з волі влади, а через зіпсутих «інтернаціональним» вихованням літераторів.

Кермо, стерно, руль…

Перших двох іменників цілком досить для назви деталі в наземних (трактор, автомобіль, комбайн, велосипед тощо) і водних чи повітряних (літак, пароплав, катер тощо) засобах пересування. Проте нашій мові було пов’язано ще й третю назву (російську) – руль.Скажімо, стерно висотив літаку обов’язково треба було називати рулем висоти, мабуть, для общєпонятності.

Те саме – з похідними від керма і стерна. Є в Словнику стернове колесо, але нема дозволу на стерновий механізм; є назви професій стерновий і стерничий, але їх віднесено за позначку р е ж е, а до вжитку запропоновано рульовий. Від рульового пішло рулювати замість кермувати; рулити (в якомусь напрямку) замість правувати («Правуй на захід!» – саме так названо оповідання Джека Лондона в перекладі І. Рильського); вирулитизамість ви кермуватиі т.д.

Чи можна знайти яскравіший доказ нав’язування нашій мові геть непотрібних термінів, щоб потім називати українську мову нездатною до відтворення понять у техніці?

Ковдра, ліжник, укривало, коц

Кожне зі слів цього синонімічного ряду має своє значення і свою сферу застосування. Так, ковдра – це те, що росіяни називають ватное одеяло, коц – байковое одеяло, ліжник – плотное шерстяное (возможно, верблюжье) одеяло. Помітили? Спільне слово для всіх назв – одеяло.В нашій мові спільним словом для цих назв є укривало, тобто річ, якою в належну пору року вкриваються. Звідси В. Підмогильний і витворив слово підукривальник. Візьмімо його до вжитку і ми. Щоправда, на Заході України цю річ називають пішвою. Годиться й вона. Все ж це ліпше, аніж поцуплений із лексикону Вєрки Сердюки підодіяльник.