На посаду директора Одеського театру юного глядача призначено Євгена Борисовича Бубера.
38 років. Народився в Одесі. Закінчив вище театральне училище ім. Щепкіна при Державному академічному Малому театрі. Після закінчення училища Євген Бубер працював в одеських театрах-студіях «Перекрестие» і «Суета сует». Останні десять років займався акторсько-естрадною діяльністю, шоумен, ведучий і організатор масових святкових заходів, які проходили не лише в Україні, але й у Росії, Угорщині, Чехії, Туреччині.
– Євгене Борисовичу, Ви вже відчули, що важка шапка Мономаха?..
– Починаю, починаю відчувати...
– Не сумніваюся, тому що Ви прийшли до театру, у якому накопичилося багато проблем: важке фінансове становище, низька заробітна плата, що, безперечно, впливає на кадровий склад. Крім того, саме приміщення театру потребує значного ремонту. Але, як мені здається, головна проблема – це часта зміна керівників театру. Якщо не помиляюся, за останні п'ять років Ви п'ятий директор. Яким Ви все-таки бачите найближче майбутнє очолюваного Вами творчого колективу?
– Говорити про перспективи досить складно, тому що нас переслідує не безхмарне сьогодення. Але, як директор театру юного глядача, я зобов'язаний мріяти. Тому мені хочеться, щоб наш театр став якимось Палацом дитинства, і відвідувачі, переступаючи його поріг, відчували, що вони потрапляють у світ казки, у світ чудес і перетворень. Але, на жаль, сьогодні кожен, хто приходить до театру, потрапляє у не зовсім затишну атмосферу.
– І все ж таки, театр живе, трупа випускає нові вистави...
– Все це відбувається завдяки подвигу, який здійснюють артисти, виходячи на нашу слабку, у прямому і переносному значенні цього слова, сцену. Вони намагаються, щоб співвідношення форми і змісту якось зрівноважити. Поки ж що, на жаль, штучно, а не природно, як це і повинно бути. Своєю грою, биттям своїх сердець вони все-таки залучають маленьких глядачів до того чарівного світу, який можуть відчути люди, які не втратили первозданність дитинства. Тому я просто схиляю голову перед кожним працівником театру юного глядача. Тому що вони працюють у дуже важких умовах і більш ніж за скромну зарплату.
– У світі існує практика підтримки культурних установ, які займаються естетичним вихованням підростаючого покоління. Ви знаєте такі приклади?
– Зараз стало добрим тоном звертатися до досвіду Російської Федерації. І там справді є хороші напрацювання у цьому плані. Наприклад, уряд Москви дотує дитячі театри. Мало того, як стверджують російські колеги, дитячі театри підтримує ЮНЕСКО, зокрема фінансово. Це окрема стаття витрат. Чому такою допомогою не користуються українські дитячі театри, я не можу зрозуміти.
І все ж, я сподіваюся на підтримку людей, які мені довірили цю посаду. Насамперед губернатора Едуарда Леонідовича Матвійчука і голови Одеської обласної ради Миколи Леонідовича Скорика. Я також дуже вдячний за підтримку всіх моїх починань начальникові управління культури облдержадміністрації Надії Матвіївні Бабіч. Для мене це дуже важливо, тому що я зараз відчуваю себе учнем, який починає проходити нові науки. Тому що ми і живемо для того, щоб навчатися, притому у будь-якому віці. І мене це абсолютно не лякає. І не впливає негативно на мої амбіції. І, найголовніше, я готовий до цього.
– Тим більше, що й у самому театрі є у кого навчатися.
– Безперечно, це, передусім, ветерани одеської сцени. Головне, що мене добре зустріло творче керівництво театру – головний режисер, заслужений артист України Володимир Наумцев, головний художник Микола Вилкун, народний артист України Андрій Гончар і багато інших. Щодо Володимира Михайловича Наумцева, ми з ним до цього знайомі не були, але нещодавно з'ясувалося, що за нашими плечима школа Малого театру, і ми розмовляємо з ним абсолютно однією мовою. Ті постулати культури – істина пристрастей і правдоподібності почуттів, це ті аксіоми, яких ми абсолютно дотримуємося і які властиві будь-кому, хто пройшов цю школу.
– До того, як обійняли цю посаду, Ви були публічною людиною, досить таки відомою в Одесі. Але сьогодні, крім усього, Ви керівник театру. Разом з колективом Ви створюватимете свій театр, Ваше бачення повинно у чомусь збігатися з баченням провідних акторів трупи, щоб залучити до творчого процесу більше однодумців. Ви можете розкрити таємницю, що головне у стилі роботи наймолодшого в Одесі директора театру?
– Чесно кажучи, я ще не замислювався про таке поняття, як «директорський стиль». Але сподіваюся, що разом з творчим керівництвом театру ми ділитимемося з трупою тими паростками культури, які, завдяки щасливому випадку або закономірності, ми одержали у Москві. На щастя, у мене є можливість там бувати хоча б раз на рік, подивитися нові вистави, прем'єри. А отже, збагачуватися новим досвідом, порівнювати і ділитися цим з колегами.
– До зустрічей на сторінках нашої газети, яку можете вважати своїм інформаційним спонсором. І нехай Ваша шапка Мономаха не буде вже дуже важкою, успіхів Вам у новому директорському кріслі.
