Серед багатьох народних українських свят одним з найпоетичніших і найшанованіших залишається Івана Купала. Збігаючись з днем літнього сонцевороту і Різдвом Іоанна Хрестителя, воно розбурхує нашу генетичну пам’ять своєю таємничою обрядовістю, загадковим дійством.
Вогонь і вода, Купало й Морана – головні фігуранти купальських урочистостей. Сьогодні важко сповна осягнути глибинне коріння вірувань наших пращурів, проте щороку біля мальовничих річок та ставків водять хороводи чарівні дівчата, закохані пари стрибають через очисний купальський вогонь, пливуть в пошуках судженого дівочі вінки, а відчайдухи шукають у лісових нетрях чарівний цвіт папороті.
У Любашівці, біля прадавньої річечки Довгенької, що перетинає селище, щороку відбуваються традиційні купальські вечорниці. Дівчата плетуть вінки з польових квітів, хлопці лаштують багаття, роблять опудала Морани та Купала, і перед заходом сонця розпочинається концертно-розважальна програма «Ой, на Івана, ой, на Купала!».
Найбільш казково виглядає цього літнього вечора танцююче полум’я багаття. Згідно з переказами, воно має велику міфічну силу: стрибаючи через нього, люди проходять своєрідний ритуал очищення...
До світанку веселилися любашівці біля річечки. Звучали народні пісні, кружеляла у танку молодь, чувся веселий сміх.
