Мариністика багатолика
Як уже повідомлялося, у Миколаєві відбулась Друга конференція письменників-мариністів України, присвячена 90-річчю Миколаївського національного університету кораблебудування ім. адмірала С.Й. Макарова. У ній взяла участь і делегація з Одеси. Усіх же делегатів з 16 областей України, а також з-за кордону, – Москви, Санкт-Петербурга, Рязані тощо налічувалось близько 70 осіб.
Привітання учасникам конференції надійшло навіть з Владивостока. Окрім того, в роботі конференції взяли участь численні гості: адміністрації з Миколаївського університету кораблебудування та Всеукраїнської Чорноморської академії ім. Петра Могили, відомі бізнесмени, депутати Верховної Ради, представники місцевого самоврядування, науковці, педагоги, студенти, курсанти Миколаївського клубу юних моряків. Серед гостей – Ю.С. Крючков, Почесний громадянин міста Миколаєва, академік, автор понад 20 наукових видань. Він подарував ректорові НКБУ С.С. Рижкову фундаментальну працю «Підводні човни та їх будівничі 1900 – 2000. Драми людей, кораблів та ідей» і привітав делегатів та гостей конференції.
Загалом, у дводенній програмі конференції, крім пленарного засідання, було передбачено і відвідання університетського музею адмірала С.Й. Макарова, огляд виставки раритетних видань з фондів університетської бібліотеки, презентація книжок як миколаївських видавництв, так і делегатів конференції з інших міст, виставка-розпродаж авторських книжок делегатів-мариністів, перегляд фільму «Ми будували кораблі-авіаносці», презентація першого номера альманаху ВСПМ «Вітрила творчості», екскурсія до Миколаївського музею історії суднобудування і флоту, вшанування пам’яті адмірала С.Й. Макарова, командира брига «Меркурій» О.І. Казарського та командира миколаївського десанту Костянтина Ольшанського, відвідування некрополя моряків на старовинному цвинтарі, екскурсію до Національного історико-археологічного заповідника «Ольвія» в селі Парутиному.
Доповідь виголосив голова Ради Всеукраїнської спілки письменників-мариністів Віктор Михайлов. Добрі слова було сказано про одеських мариністів, зокрема про Ігоря Алєксєєва, який ґрунтовно дослідив долю чорноморського підводного човна «Тюлень», одним з командирів якого був найрезультативніший підводник Першої світової війни Михайло Олександрович Кітіцин, родом з Чернігова. Високої оцінки удостоїлася спільна акція чернігівських та одеських мариністів, яка пройшла 29 вересня цього року в Чернігові. Капітан першого рангу Ігор Голутва (Чернігів) провів її у військово-історичному музеї – філії обласного краєзнавчого музею ім. В.В. Тарновського, а капітан першого рангу Олександр Калініченко (Одеса) передав по акту в музей на довічне зберігання орден «Зірка Командора», посмертну нагороду Михайлу Олександровичу Кітіцину, вшанування його 125-річчя і було метою цієї акції.
На заздалегідь приготованому стенді формату А-0 наочно були репрезентовані здобутки одеської мариністики не лише в книжках за напрямами «Одесика», «Поезія-публіцистика-проза» та «Історична і мемуарна література», але й в інших царинах творчості: монументальному мистецтві, фотомариністиці, медальєриці. Кожен з одеських мариністів передав до фонду бібліотеки університету кораблебудування по кілька примірників своїх творів, а Олександр Калініченко, для забезпечення навчального процесу студентів-кораблебудівників з вітчизняної морської історії передав 21 примірник навчального посібника «Когорта».
Для мене ж справжнім відкриттям стала виставка раритетів з фондів бібліотеки НУК, створена на основі книжкових фондів колишнього середнього механіко-технічного училища. Ці фонди беруть початок з Севастопольської бібліотеки часів Кримської війни. Сьогодні бібліотечний фонд НУК має раритети XVIII, XIX, початку XX ст. (понад 200 примірників), пов’язаних з історією Чорноморського та інших флотів. Привертають до себе увагу книги Боголюбова, Вахтіна, Веселого, Макарова, Бутакова та ін. Остання – про тривале експедиційне плавання по Аральському морю, в якому брав участь і рядовий рекрут Тарас Григорович Шевченко, один з перших мариністів України. В раритетах бібліотеки значаться праці флігель-ад’ютанта, капітана другого рангу Аркаса («Турецький флот в 1825 р.»), лейтенанта Зарудного («Путевой компас на пароходе «Эльбрус»), Мельницького («Голландское морское законодательство»), Гончара («На мысе Доброй Надежды»), Зеленого («О плавании по дуге большого круга»), Горковенко («Новейшие усовершенствования в мореплавании») – це видання до 1860 року…
Дмитро ШУПТА
Часи не вибирають...
Фонди Одеського літературного музею поповнилися ще одним цінним набутком – творчим архівом Михайла Івановича Жука (1883 – 1964), одного з перших українських художників-модерністів, літератора, поета і викладача. Дякувати за це потрібно відомому меценатові, народному депутатові Сергію Гриневецькому, який передав опубліковані і рукописні матеріали майстра в руки музейників.
Михайло Жук народився 2 жовтня 1883 року у Каховці тодішньої Таврійської губернії у сім’ї маляра, який займався також ремонтом церковних храмів, і робітниці парового млина. У хлопця рано проявився потяг до малювання і музики. Опанувати ази цих мистецтв молодому Жуку допомогли друзі батька: художник-іконописець Мелехов та музикант Кузьменко.
У 1896 році Михайло, переїхавши разом з батьком до Києва, вступає до школи малювання Миколи Мурашка. Потім навчається у Московському училищі живопису та архітектури у Валентина Сєрова. Завершує свою освіту у Краківській академії мистецтв, де його вчителями були відомі діячі польської культури Станіслав Виспянський, Йозеф Мекомер, Ян Станіславський.
Одержавши в академії дві срібні медалі, у 1905 році Михайло Жук з батьками переїжджає до Чернігова. Викладає у приватній жіночій гімназії та духовній семінарії, бере активну участь у роботі культосвітнього товариства «Просвіта». Тут же він знайомиться з відомим українським письменником Михайлом Коцюбинським. Часто буває у його садибі, де пише портрети самого Михайла Михайловича та його доньок Оксани та Ірини.
Під впливом Коцюбинського Михайло Жук починає займатися літературною творчістю, видає свої поетичні казки, ілюструючи їх. На літературні суботи до Коцюбинського він приводить молодих українських літераторів Павла Тичину, Василя Елланського, Аркадія Казку, Олександра Соколовського.
Після Жовтневого перевороту розмірений ритм життя порушився. Михайло Жук звертається до уряду України з проханням допомогти з роботою або дозволити емігрувати. У 1925 році йому пропонують роботу в Одеському політехнікумі мистецтв, нині – це Одеське художнє училище ім'я Грекова. З того часу до останніх своїх днів М. Жук з сім’єю живе в Одесі. Він багато працює, створює цілий ряд портретів, жанрових полотен, ескізів, вивчає різні художні техніки, пише мистецтвознавчі статті.
Образ Михайла Жука як педагога яскраво показаний у щоденникових записах П. Тичини. До слова, одним з кредо Жука-викладача полягало у тому, що відсутність тісного зв'язку професійного мистецтва з мистецтвом народним нівелює творчість і веде до проявів формалістичних течій і космополітизму. У 1928 році з його ініціативи на архітектурному факультеті відкривається відділення майоліки, яке згодом переростає у факультет кераміки.
Як свідчать доступні нам джерела, Михайло Жук, людина освічена, інтелігентна, тісно пов'язана з видатними діячами, українською культурою, не міг спокійно працювати у похмурій атмосфері репресій. З цієї причини йому так і не вдається видати книжку віршів «Металеві дні», підготовлену ще у 1918 році. А у лютому 1931-го він був заарештований. Але через півроку його випускають і поновлюють на роботі в інституті.
Проте художник добре зрозумів цей багатозначний «натяк». Він виїздить до Москви, де далі займається творчістю. А наприкінці тридцятих повертається до Одеси. У 1940 році у нього з'явилася, нарешті, можливість за допомогою свого колишнього учня Павла Тичини видати свою книжку, але починається війна. Під час окупації Михайлові Жуку, щоб вижити і забезпечити сім’ю, довелося працювати оцінювачем в одного з одеських антикварів. Одночасно з цим він разом з друзями займається менш помітною діяльністю – збиранням і зберіганням художніх цінностей, які городяни приносили на комісію до приватної крамниці. Після визволення вони були передані державі. Від нових репресій майстра врятував той же Павло Тичина, який обіймав посаду міністра культури України.
– Творчий архів Михайла Жука складається з 10-ти рукописних книжок з його численними малюнками, 4-х загальних зошитів з робочими записами, літературного щоденника початку ХХ століття, 20-ти рукописів оповідань, 32-х казок, 3-х п'єс, великої кількості віршів, 4-х – перекладів на українську мову п'єс О. Уайльда та О. Блока та інших невідомих досі матеріалів. Він охоплює період з 1903-го по 1953 роки, – розповідає заступник директора Одеського літературного музею з наукової роботи Альона Яворська. – Більшість творів Михайла Івановича з відомих причин не були раніше опубліковані. Тому музейників чекає велика робота щодо їх вивчення і повернення в історію української літератури та культури цього імені.
Треба сказати, що одна з перших спроб відновити історичну справедливість була розпочата Одеським відділенням Українського фонду культури, зокрема першим заступником голови правління відділення, заслуженим працівником культури України Тарасом Максим’юком, який, до речі, посприяв, авторові у написанні цієї статті. Саме за його особистої участі була виготовлена і встановлена у 2004 році меморіальна дошка на спомин про Михайла Жука по вулиці Канатній, будинок № 76, де він жив понад двадцять років.
Анатолій МИХАЙЛЕНКО,«Одеські вісті»
