…І назавжди залишилася в Парижі
Художньо-документна виставка, присвячена 160-річчю від дня народження художника Миколи Дмитровича Кузнецова (1850 – 1929) і 130-річчю від дня народження його доньки, відомої оперної співачки та балерини Марії Миколаївни Кузнецової-Бенуа (1880 – 1966) відкрилася в Одеському художньому музеї.
На ній запрезентовано 14 портретів (із 16) із фондів музею, виконаних художником у різні періоди творчості, а також фотографії, фотокопії та документи із зібрання активного популяризатора творчої спадщини М.Д. Кузнецова – Сергія Сєдих. Розширюють масштаби виставки факсимільні якісні репродукції творів Кузнецова.
Життя та творчість Миколи Кузнецова – автора популярних картин «Об'їзд володінь», «На заробітки», «У свято», портретів П.І. Чайковського, Ф.І. Шаляпіна, графа М.М. Толстого та багатьох інших діячів культури і науки досить добре вивчені. Вже за життя художника багато його творів відтворювалися на листівках.
Любителям живопису надається унікальна змога тішитися роботами, які не включені до постійно чинної експозиції музею. Серед них такі популярні твори, як портрети Федора Шаляпіна, Рахім Ісаакович (засновниці Одеського караїмського товариства), Уточкіної (Анатри); представників інтелектуальної еліти першого ректора політехнічного інституту Андрія Нілуса, директора Ришельєвського ліцею Костянтина П’ятницького та ін. Попри віддаленість епохи, ці полотна так само зберігають почуття безпосередності сприйняття та емоційної свіжості – свідчення справжнього таланту та величезного темпераменту їхнього автора. Особливо приваблює сміливим пластичним трактуванням, майже скульптурним ліпленням голови портрет А. Нілуса (1917) – до пари Рєпіну. Дуже виразний, попри невеликі розміри, один із портретів графа Михайла Толстого (старшого).
Художня атмосфера, що панувала в домі Кузнецових, матеріальний достаток дозволили старшій доньці – красуні Марії, яка мала чудове ліричне сопрано, досягнути артистичних висот. Вона стала примадонною Петербурзького Маріїнського театру, пізніше співала у Паризькій опері. Улюблениця Маруся, як її називали вдома, – героїня численних картин і портретів М. Кузнецова. Вона прожила бурхливе творче життя, була дуже популярна, про що свідчать відгуки преси, численні листівки з її зображеннями у різних ролях. Марія була першою виконавицею партій в операх М. Римського-Корсакова, Ж. Массне та ін. Пізніше, вийшовши заміж за банкіра, племінника композитора Ж. Массне, вона назавжди залишилася у Парижі.
Ця виставка є наслідком зусиль працівників Одеського художнього музею та громадськості в особі ентузіаста Сергія Сєдих, юриста за професією. Символічне і місце проведення, адже Художній музей був базовою галереєю для Товариства південноросійських художників, де зберігаються найповніші зібрання робіт представників одеської школи. Хотілося б сподіватися, що в недалекому майбутньому все напрацьоване про художника оформиться в якісне монографічне видання про Кузнецова та його родину, адже єдина монографія про Миколу Дмитровича видана в Україні 1962 року.
Володимир КУДЛАЧ
Вклали душу в кожну світлину
Приємна тиха музика, зацікавлені та заінтриговані погляди, привітні усмішки незнайомців… і пара святкових прапорів на сходах: турецький та український. Власне, так мене зустрів Одеський музей західного та східного мистецтва у недільний день. Там розпочалася міжнародна фотовиставка «Дружба міст-побратимів Стамбула та Одеси», на якій були представлені роботи фотохудожників Еркута Онарта (Туреччина) та Олега Куцького (Україна).
Дивишся на кожну зі світлин О. Куцького і розумієш, настільки ти закоханий у своє місто… Одеса: то по-осінньому сумна, то по-зимовому тепла (так-так, саме тепла!), то різнобарвна, то знов-таки буденна, але завжди щира… Кожна композиція дарує нам справжню Одесу, місто, яке вабить. «Старый дом», «Одесский оперный», «Зима в Одессе», «Перед грозой», «Дом-стена», «Старая улица» – що не пейзаж, то окрема історія. Як, приміром, можна звичайнісінький столик на головній вулиці міста так закарбувати, щоб примусити кожного замислитися? Ідеться про світлину «Дерибасовская. Осень». На мою думку, це геніальна робота. І я, наче загіпнотизована красою фото, знітившись, намагаюсь перефотографувати його на свій апарат. Упевнена, ця композиція ще не раз примусить мене задуматися…
Ознайомившись із фотографіями українця, спішимо помилуватись стамбульським мистецтвом. І тут не промах… Що не робота, то нове захоплення. «Ви, певно, хочете якусь світлину придбати у нас? – звернувся до мене незнайомець. – Так уважно вдивляєтесь у кожну з них, фіксуєте щось». І знав би він, як мені хотілося б придбати бодай однісіньку світлину… Думаю: добре це чи погано, що мистецтво за гроші купити можна?
Щойно познайомилися з усіма роботами, на нас чекало офіційне відкриття фотовиставки. Організували цей захід Генеральне консульство Туреччини в Одесі та Міжнародна спілка аристократів за підтримки Одеської обласної державної адміністрації. І одним із перших привітав присутніх Генконсул Туреччини в Одесі Мурат Тамер. Він наголосив на тому, що побратимські відносини між Одесою та Стамбулом тривають понад тринадцять років. Зрештою Мурат Тамер говорив довго і, як кажуть, по темі, акцентуючи на головних аспектах дружніх зв’язків уже обох рідних йому міст та культур. До речі, молоденька жінка-перекладач ледве встигала вловити суть. «Фотовиставка – мова, яка не потребує перекладів!» – зауважив Олег Куцький.
Пізніше присутніх коротко ознайомили із біографічними сторінками обох фотохудожників. Еркут Онарт – Генеральний консул на пенсії, дипломат з 40-річним стажем, працював в Нью-Йорку, Марселі, Женеві та у багатьох інших містах. Його фотороботи ближчі до людей, до простого життя. Олег Куцький поступається турецькому фотохудожнику хіба що віком (одесит на 10 років молодший), адже за його плечима не менш багатогранне творче життя: співпраця з різними ЗМІ, робота у фотоклубі, численні фотовиставки міжнародних рівнів. Зрештою, автори, як і їх роботи, мають власні історії… Проте об’єднує чудових майстрів дещо спільне – бажання приносити людям задоволення, дарувати справжню радість від такого ж справжнього життя. І ти щиро віриш усьому, що бачиш, бо тепер вже точно розумієш, що у кожну світлину вкладено найсокровенніше – душу.
Аліна ОНІКА
