Ми звично розрізняємо зміну пір року, дня та ночі, не помічаючи відтінків і тонких переходів. Як жовтіє перше листя, стає чужим небо, показуючи свій сірий непривітний характер, і на ніжних павутинках бабиного літа летить останнє тепло.
Той час, коли літо вже скінчилося, а осінь ще не почалася. Коли земля, що віддає тепло, вже приймає прощальні оплески опадаючого листя і поки ще густі тіні дерев. Природа, немов дівчина після гучного балу та трудної дороги додому, готується до сну. Сукня вже висить у шафі, а душа все ще вальсує у строкатих враженнях минулого дня.
«Лляне золото» – цікава експозиція, що відкрилася в арт-кафе «Чайка», – передає настрій надходження осені. Різкими, подеколи уривчастими, як перший холодний вітер, рухами, художники ще на мить утримують вислизаюче сонце, грають мелодії проминулого літа, нагадуючи нам про яскраві барви цього свята.
Ще зовсім недовго тепло покружляє в прощальному танку дворами, вулицями та площами. Потім дівчина неспішно вкривається теплою ковдрою і тихо засинає.
