Сюрприз, іще сюрприз...

До театрального простору Одеси повертається театр ляльок! У суботу, 26 лютого, юні та дорослі глядачі запрошуються на прем’єру. Але про виставу – нижче, а поки що про саму подію – довгоочікувану зустріч із театром, яку теж інакше як сюрпризом не назвеш. Справа у тому, що ремонт театральної будівлі усе ще триває. І не просто ремонт, а цілковита реконструкція, в результаті якої в Одесі з’явиться такий театр ляльок, якого ще не було. Процес цей, зі зрозумілих причин, тривалий, і ось уже не перший рік маленькі одесити ростуть без такого потрібного їм театру. Звичайно, актори весь цей час працюють – виступають у дитячих садках, на інших виїзних майданчиках, але...

– Я не вважаю це нормальною практикою, – говорить директор Одеського обласного театру ля­льок Йосип Михайлович Меркович. – Ста­ціонарні вистави не можуть бути повноцінно показані на виїзді, на імпровізованій «сцені», де не можна забезпечити нормальний звук, світло, декорації. Тому-то ми й вирішили заявити про себе на повен голос. Спасибі керівництву Українського академічного музично-драматичного театру – колеги надали нам розташовану на другому поверсі «Грецьку залу». Цю ідею підтримали і в обласному управлінні культури та туризму. А завдяки допомозі спонсорів ми змогли підготувати залу для показу вистав.

Безперечно, значення цієї події незабаром оцінять і юні глядачі, і самі актори – адже і тим, і другим так бракує свята за назвою «ляльковий театр». Для першої після перерви прем’єри обрано стару добру казку з інтригуючую назвою «Сюрприз». Ставить виставу Олександр Петрович Куцик, головний режисер Львівського театру ляльок, художник – Тетяна Улинець із Ужгорода, хореограф – Айя Перфільєва, тексти пісень – Інни Руді. Я попросила Олександра Петровича розповісти про майбутню прем’єру, і під час розмови з’ясувалося, що одним сюрпризом справа не обмежиться.

– Це велика радість для режисера – зустріч із колективом, який добре знаєш і любиш. А ця наша зустріч – особливе задоволення для мене. По-перше, завжди цікаво працювати з молодими акторами, які бажають нового, яскравого, оригінального, глибокого матеріалу. По-друге, цей жанр і для мене новий – я ще не ставив такої музичної вистави, де артисти танцюють, співають, грають з ляльками. Це синтетична, багатогранна вистава, у якій актори театру ляльок виступають як актори і театру пластики, і драматичного театру. Поєднання таких різних напрямів, сподіваюся, складеться у гарну виставу, яка стане справжнім сюрпризом для глядачів. Щодо сюрпризу, який полягає у назві, то він – у несподіваному відкритті тих, із ким поруч ми живемо, але не до кінця розуміємо. І раптом виявляється, що крокодил – добрий, мавпочка – не жадібна, папуга – мудрий. Всі вони жили на одному острові, не знаючи одне одного, а потім познайомилися і подружилися. Мабуть, сюрприз і в тому, що зміст цієї п’єси – добрий, теплий – буде цікаво і дітям, і батькам. І ще хотілося б сказати ось про що. Приємно, що у театрі працює по-справжньому творча команда під керівництвом Йосипа Михайловича Мерковича, який згуртував навколо себе людей, що розуміють його, довіряють йому. Адже і в цьому полягає сюрприз – театр перетворюється на наших очах, і рухає всіма цими людьми творча енергія Йосипа Михайловича, його фантазія, його мрія. І мені здається, що якщо всі разом віритимуть у цю мрію, вона неодмінно здійсниться.

Незабаром після першої пре­м’єри відбудеться друга – вистава за казкою «Сестриця Альонушка та братик Іванушка» у постановці відомого режисера Наталі Князєвої. Творчі плани театру ляльок – це вистави як для дітей, так і для дорослих. Назвемо лише деякі: «Мауглі», «Дон Гуан», «Шинель»... Бажаємо колективу театру вдалої прем’єри та якнайшвидшого повернення до рідних стін!

Ірина Голяєва

Магічна сила

та заступництво небес

13 лютого напередодні свята всіх закоханих – Дня святого Валентина, всіх, що прийшли до Одеського російського академічного драматичного театру на виставу «Врятовані сторінки «Майстра та Маргарити», створену за мотивами роману

М. Булгакова, цієї однієї з найвідоміших історій ХХ століття про вічну та віддану любов, чекав сюрприз. Перед початком вистави та після її завершення сам Святий Валентин, Купідон, Менестрель і головні герої вистави Майстер та Маргарита засвідчили бажання кожної закоханої пари вступити в цивільний шлюб. До речі, роль Майстра майстерно зіграв Сергій Поляков, а образ закоханої Маргарити створила молода акторка Олена Яценко. У неї поки ще небагато досвіду, її Маргариті віриш… Щира, незаштампована, молода актриса зуміла завоювати серця театральних прихильників, які йдуть на виставу з її участю... Закохані одержали з рук серед­ньовічного священика (артист Михайло Дроботов) «Посвідчення про цивільний шлюб».

Алла та Дмитро приїхали з Херсона. Торік вони відзначали це свято точно так само – в Одеському російському театрі. Їм сподобалося. І вони знову тут.

– Можливо, що наступного разу ми приїдемо до Одеси вже в статусі подружжя, – говорить Дмитро.

А от Михайло та Ірина потрапили до театру зовсім випадково, і зовсім не шкодують про це. Обоє сподіваються, що до отриманого «Посвідчення» святого Валентина незабаром додасться й посвідчення районного РАГСу.

Дарина і Андрій зізналися, що йшли тільки на виставу за улюбленим твором Михайла Булгакова, але побачене у фойє дійство привернуло їхню увагу, і вони не змогли не взяти в ньому участь.

Традиція відзначати це свято існує в театрі вже третій рік. Її ідейним натхненником став директор театру Олександр Копайгора. Щоразу цього дня у стінах театру сам святий Валентин благословляє закоханих, вручаючи їм «документ». Їхні імена вносять в «Небесну книгу Любові». І хоча цей документ не має юридичної сили, він має силу магічну та «гарантує його власникам заступництво небес і добрих чарівників»…

До початку вистави 32 пари одержали «благословення». Серед них виявилися й люди досить солідного віку. А після його закінчення ще тридцять закоханих пар потрапили під «заступництво небес».

Вікторія КИРИЛІНА

Прийти легко, залишитися важко

На прем’єрній виставі за мотивами казок Ганса-Хри­стияна Андерсена «Оле-Лукойє», що відбулася в Одеському театральному ліцеї, серед глядачів були люди найрізноманітнішого віку. Вистави у постановці керівника ліцею Анатолія Падуки завжди викликають зацікавлення у одеських шанувальників театрального мистецтва.

Анатолій Іванович Падука – випускник російського Державного інституту театрального мистецтва (курс народного артиста Росії Олега Табакова), а нині педагог і режисер із величезним стажем. Зі звичайних дітей або навіть тих, кого прийнято називати «важкими підлітками», Анатолій Іванович примудряється зробити «театральних людей» у найвищому розумінні цього слова. Його вихованців сьогодні можна побачити не тільки на одеській сцені, але також у київських, московських, санкт-петербурзьких театрах. І всі вони з величезною теплотою і щирою вдячністю згадують про свого першого театрального майстра…

Вступити до театрального ліцею Анатолія Падуки не складно. Набагато важче в ньому залишитися. Для цьо­го потрібна надзвичайна працездатність, цілковита самовіддача, дисципліна і відданість сцені.

– До ліцею набираємо цілий рік, – говорить Анатолій Іванович. – Головне – це бажання і старанність. Кожен новачок обов’язково повинен заповнити тест-анкету, змалювати десять найяскравіших подій зі свого життя, скласти казку. Головне – прочитати улюблений вірш і байку. Тоді я зможу визначити напрям – комедійний чи героїчний; зрозуміти, що людині ближче за амплуа, скажімо, інженю-кокет чи травесті. Неодмінно прошу, щоб прочитали хоча б півсторінки прози, проспівали куплет улюбленої пісеньки. Мені потрібно довідатися, чи є музичний слух, почуття ритму, який тембр голосу, звукова мелодика, чи немає дефектів мовлення. Хороша дикція, правильно поставлений голос потрібні не тільки акторові, але й майбутньому адвокатові, бізнесменові й журналістові. До ліцею приходять, насамперед, для саморозвитку. Хтось потім обирає професію філолога, архітектора або юриста, а хтось іде до театрального вузу.

За два останні роки до театрального ліцею вступали понад 300 людей. Але залишилася лише десята частина з них. Не кожен ладен щонайменше 3-4 години на день, практично без вихідних, займатися акторською технікою.

Вік сьогоднішніх студійців – від 8 до 26 років. Група змішана. Коли залишаються тільки дорослі, майстер працює з ними над образом, розкриваючи значення таких понять, як, наприклад, «наскрізна дія», «надзавдання», «перспектива». А маленьким пояснює, що таке «увага», зі скількох процесів вона полягає. Це стане в пригоді їм і поза стінами ліцею.

У процесі занять Анатолій Іванович використовує різні вправи і тести. Наприклад, тест «Плями Роршаха» (за графічними плямами-розводами різної форми слід визначити предмет, який вони нагадують) розвиває творчу уяву. Артист повинен мати нешаблонне мислення, тонку інтуїцію, чудову пам’ять. Усе це намагається розвинути у своїх учнях Анатолій Падука.

– Про театральний ліцей я довідався від своєї знайомої. Прийшов, побачив. Спо­добалося. Потім прочитав байку, вірш. От уже скоро півроку, як я тут, – говорить Вадим Мунтян (у виставі «Оле-Лукойє» він грає ловеласа Комірця).

Юнак – студент педагогічного університету, але театр для нього більше, ніж захоплення.

Вадим родом з Котовська, живе в одеському гуртожитку:

– Дивлячись на своїх однолітків, які вечорами «зависають» в інтернеті або сплять, сам почав відчувати: деградую. Тут же одержав можливість удосконалювати свій внутрішній світ, зустрів однодумців.

Дев’ятикласник Коля Синяк у ліцеї чотири місяці. На запитання: «Що привело сюди, хто підказав дорогу?» відповів коротко: «Сам захотів, сам знайшов». Хлопець зізнався, що одного чудового ранку прокинувся з думкою «буду актором». І ось тепер він на шляху до своєї мети.

П’ятнадцятирічна Олена Демченко вже не уявляє свого життя без репетицій і вистав:

– Навчаюся в театральному ліцеї другий рік. І тепер розумію, наскільки сірим і сумним було моє життя до того, як прийшла сюди. Мрію стати акторкою. Сподіваюся, що від своєї мрії мені не доведеться відмовитися. Після закінчення середньої школи поїду вступати до одного з театральних вузів Москви. Серед одеських театрів найбільше подобається ТЮГ. У ньому багато наших випускників. Тому після вистави завжди можна зайти до них у гримувальну, обговорити гру. Анатолія Івановича ми не любимо. Ми його обожнюємо. Він нам як другий тато. І на його жартівливо-іронічні репліки під час репетиції ніколи не ображаємося. Адже Анатолій Іванович в нас свою душу вкладає.

Усе, що залежить від керівника театрального ліцею Ана­толія Падуки, – знання і любов до театру – учні одержують цілком. Але є питання, які без допомоги місцевої влади не розв’язати. Головна проблема – це відсутність свого приміщення. За 14 років існування ліцей змушений був не раз міняти дислокацію. Сьогодні він працює при Будинку дитячої творчості Приморського району (Спиридонівська, 10) у невеликому, світлому і затишному залі зі сценою та кріслами для глядачів. Для вистав – чудово, але для занять акробатикою, хореографією, фехтуванням це приміщення не пристосоване. А ще необхідні просторі роздягальні для майбутніх артистів.

Потрібні й кошти для гідної оплати праці педагогів і самого керівника ліцею, який віддано служить своїй справі за досить символічну плату. Ліцей, чиї випускники навіть без дипломів про закінчення з успіхом грають у різних театрах, на мій погляд, заслужив офіційного статусу. А ще потрібні меценати, якими завжди так славилася Одеса.

Вікторія Єрьоменко,«Одеські вісті»