Про літературу «по-одеському»

Своєрідне синтетичне бачення літератури, що увібрало в себе полеміку, поезію та критику, репрезентовано у новому одеському літературно­художньому журналі «Южное сияние». Презентація першого номера видання відбувалася 11 вересня у Золотій залі Одеського літературного музею.

Головний редактор журналу Станіслав Айдінян відзначив:

– Це не політичний і не культурологічний журнал, у ньому виняткову увагу віддано цікавим речам, пов’язаним з етнологією Одеси.

Перший номер журналу містить у собі твори більш ніж 40 авторів, переважно одеситів. Також до номера увійшли матеріали поетів і прозаїків інших міст.

У журналі належним чином представлені поезія, проза і драматургія.

До структури журналу та його тематичних розділів включено інтерв’ю зі знаменитостями. Їх зібрано у рубриці «Мегафон». А з матеріалами про відомих одеських письменників можна ознайомитися у рубриці «Литмузей». Твори переможців відомих літературних міжнародних конкурсів розташовані у розділі журналу «Окоём».

Видання журналу здійснено у межах програми міської ради «Збереження та розвиток російської мови в Одесі».

Організатором заходу виступила Південноросійська спілка письменників.

Андрій ЛОГАШЕВСЬКИЙ

Чому бідні? Бо… вроздрай!

Презентація книжки, що пройшла минулої п’ятниці в Золотій залі Одеського літературного музею, викликала не менш жвавий інтерес ніж, скажімо, новий твір визнаного і популярного майстра художнього слова. Бо ж автор видання – людина не менш шанована в українському суспільстві в цілому та в Одесі зокрема.

Адже Валентин Симоненко – нині відомий державний діяч, котрий майже півтора десятиліття очолює Рахункову палату України, Герой України, доктор економічних наук, професор, член­кореспондент Національної академії наук України – уродженець Південної Пальміри. Тут він сформувався як керівник високого рівня, що вміє мислити макроекономічними категоріями, задумувати великі справі і доводити їх до логічного завершення, цінувати свіжу й оригінальну думку, нести відповідальність за доручену ділянку роботи, завжди мати власну думку і принципову позицію у складних і суперечливих ситуаціях. З його діяльністю на посаді голови Одеської міськради пов’язано чимало добрих і вагомих справ на користь рідного міста, починаючи від розв’язання його численних транспортних проблем і завершуючи створенням нині всесвітньовідомої одеської, а згодом й української школи альпінізму. При ньому Одеса будувалася, зростала кількість її жителів та її роль провідного транспортно­промислового вузла.

Усе це говорили під час презентації книжки Валентина Костян­тиновича люди, які добре його знають, працювали поруч з ним або безпосередньо під його керівництвом. А найвлучніше, як здається, висловився Герой України, директор реабілітаційного центру, відомого під назвою «Будинок з ангелом», Борис Литвак:

– Ця книжка написана людиною, у якої не заснули совість і чітка громадянська позиція.

Сам же Валентин Симоненко у своєму вступному слові підкреслив, що у збірнику з п’яти економічних есе, об’єднаних під загальною назвою «П’ятирічка «вроздрай», слово «вроздрай» – це метафора. Адже в Одесі, де майже кожна сім’я так чи інакше пов’язана з морем, добре відоме значення даного терміну: це режим роботи, коли один з гвинтів корабля на максимальних обертах крутиться за годинниковою стрілкою, а інший – навпаки. Судно ж при цьому залишається на місці. Збірник, що є логічним продовженням попередньої книжки «П’ятирічки незалежності», це продовження економічного аналізу життя країни за чотири п’ятирічки незалежності (відлік ведеться на основі президентських і парламентських виборів). Висновок – Україна проіснувала перші два десятиліття своєї новітньої історії саме у стані постійного тупцювання на місці. Це – наслідок неефективності системи державного управління, безвідповідальності влади, істотних недоліків у бюджетному процесі. А похідними стали посилення бідності населення, поступові втрати виробничого потенціалу і національних багатств у цілому. Автор навів кілька красномовних цифр і фактів, які свідчать, наприклад, що за 20 років кількість гумусу в уславлених вітчизняних чорноземах зменшилася на 21 відсоток, що за останнє п’ятиліття у чотирьох тисячах населених пунктах держави не народилося жодної дитини, що на сьогодні в Україні виробляється м’яса та інших продуктів харчування в середньому на двадцять відсотків менше, порівняно з 1990 роком, що із 112 цукрових заводів, які ми мали у тому ж­таки 1990­му, на сьогодні сяк­так працюють лише 22. І за всіх цих та інших «досягнень» у підготовку до «Євро­2012» вже вкладено 45 мільярдів гривень…

За два десятиліття змінилося п’ят­надцять урядів. Кожен з них при­хо­див до влади з новою програмою, починаючи все з «чистого аркуша». Але всі програми і пов’язані з ними обіцянки спрямовувалися не на соціальний ефект, а на імітацію «активної» роботи. В результаті жодна з них не була доведена до логічного завершення, а простіше – не виконувалася. Тобто, ті, хто рвався до влади, бачили в ній не поле для повсякденної, важкої, відповідальної роботи задля поступального руху країни вперед, а надійне джерело особистого збагачення. Влада стала для багатьох чиновників високорентабельним, безпрограшним бізнесом.

Виходячи з цього, автор «П’яти­річки «вроздрай» робить висновок: кардинально змінити ситуацію здатна лише ефективна система постійнодіючої влади, що спирається на потужний, висококваліфікований кадровий потенціал, дієві управлінські механізми. Мають бути вироблені і запроваджені комплексна система державного управління і максимальна відповідальність керівних структур. Останні повинні не сподіватися на стихійні ринкові сили, а скрупульозно аналізувати соціально­економічні процеси, прогнозувати, планувати, оптимально організовувати і регулювати їх.

Завершити ж розповідь про нову книжку нашого земляка хочеться міркуваннями, висловленими у передмові до неї головою Українського фонду культури, академіком Національної академії наук України, Героєм України, поетом Борисом Олійником. Він вважає, що завдяки якостям лідера, безстороннього аналітика, незаангажованої людини і справжнього патріота, автор зумів дати узагальнюючу оцінку проголошеним цілям і реальним результатам реформ, оскільки «…як і притаманно В. Симоненкові, він не обмежується констатацією недоліків, а прагне акцентувати увагу на фундаментальних проблемах, без розв’язання яких ми приречені тупцювати на місці».

Віктор КОЗЮРА,«Одеські вісті»