Кодима причепурилася...

Кодима цими днями прибралася, мов червона калина у лузі. Заінтригувала, заворожила, закружляла у феєричних дійствах, вікторинах, піснях і танцях, каруселях. Звабила веселим ярмарком з духмяними ароматами національних кухонь України, Росії, Молдови, витворами народних умільців та багатьма іншими принадами свята – місто відзначало свій 257­й день народження.

З самого ранку кодимчани та гості мали змогу відвідати районний історико­краєзнавчий музей, де проводився день відкритих дверей.

А на головній площі Кодими працювали дитячі атракціони, малеча брала участь у іграх, розвагах. Конкурс юних красунь «Я маленька кодимчанка» приніс задоволення не тільки учасницям та їхнім батькам, а й всім глядачам.

Виставки народних умільців нікого не залишили байдужим. Серветки і рушники, вишиванки і витинанки, вироби з лози і глини, домоткані килими і палатари оздобили площу Перемоги своїм різнобарв’ям, додавши їй на­родного колориту.

Урочисту частину відкрив міський голова Володимир Склярук, котрий повів присутніх сторінками історії міста, починаючи з його витоків і до нинішнього часу. Подякував всім, хто взяв активну участь у підготовці до Дня міста.

А до свята готувались всією гро­мадою. За участі підприємців міста та ТОВ «Стандарт» прокладались нові тротуари, впорядковувались клумби, з ініціативи жителів наводились порядки у дворах багатоквартирних будинків, ремонтувались під’їзди. Місто на очах піднялось, розцвіло і тому з чистою совістю могло святкувати свій день народження.

Найперше Володимир Склярук відзначив старійшину краю – Тетяну Андріївну Куцу, якій виповнилося 102 роки.

Найкращим визнано двір Василя Ревенка, і він, як добрий господар, отримав відзнаку.

Почесні грамоти Кодимської міської і районної рад, районної та обласної державних адміністрацій отримали чимало підприємців та керівників підприємств. Серед них настоятель Кодимського Хрестовоздвиженського храму отець Георгій (в миру Юрій Кушнір), ТОВ «Стандарт» (директор Віктор Тодорашко), магазини «Універсам» (керівник Антоніна Чернійчук), «Фортуна» (Тетяна Калінчук), «Уют» (Надія Адамова), кафе «Молодіжне» (Галина Гранчак), працівники культури, медицини, виробництва та сфери обслуговування.

Вітаючи кодимчан зі святом, голова райдержадміністрації Святослав Огінський особливо акцентував на ініціативності міського голови, завдяки якому місто ожило, стало набувати сучасних рис.

На особливостях розвитку міс­цевого самоврядування, його вагомій ролі у соціально­економічному поступі міста зупинився голова районної ради Валерій Маньковський.

Вихованці дитячих дошкільних закладів «Сонечко» і «Теремок» присвятили цікаву літературно­музичну композицію своєму місту. А концерт дитячо­юнацької творчості «Хай завжди буде сонце» став своєрідною родзинкою свята. Вихованці та викладачі Школи мистецтв, культпрацівники районного Будинку культури та Народного фольклорного колективу «Витоки» (с. Загнітків) порадували глядачів своїм творчим репертуаром, запальними танцями, духовою музикою, теат­ралізованим дійством.

Після завершення концерту у небо злетіли міріади різнокольорових зірок. Салют був грандіозним і мальов­ничим.

Апогеєм святкування став естрад­ний концерт «Осінній вернісаж».

Любов дмитрієва,Кодимський район

Свято костюма в Центрі української культури

Ніби прощанням з літом став обласний фестиваль­конкурс «Народний костюм: минуле і сучасність». Його провів у вересні Одеський обласний центр української культури. Національні костюми втілюють світоглядні уявлення, звичаї та традиції, а це – мудрість народів, що накопичувалася тисячоліттями.

Мета фестивалю – відкрити для широкого загалу якомога більшу кількість народів та їхніх культур, виражених у вбранні. З усіх куточків країни на ньо­му зібрались представники українського, молдавського, болгарського, російського та інших народів. Всі вони приїхали не з порожніми руками, а з безліччю неповторних і самобутніх костюмів. Дехто надав їх для виставки (що триває до 14 жовтня). А дехто вирішив взяти участь у дефіле і не лише показати костюми, а й розповісти про них та про традиції свого народу.

Як наприклад, народний театр історичного костюма «Софокл», що завітав до Одеси з Ізмаїла. Він продемонстрував костюми, які носили в Україні в різні епохи. Особливо яскраво виглядало вбрання доньки Ярослава Мудрого Анни Ярославівни: сукня сонячно­золотого кольору з накидкою для голови. До пояса чіплявся гаманець, прикрашений калатальцями. При ході він дзвенів і сповіщав про наближення знатної особи. Можливо, сучасній дівчині такий одяг здався б занадто важким і закритим, адже на огляд він лишав тільки руки і обличчя. Але в добу Київської Русі шляхетній жінці було притаманно ходити неквапливо, тому в такій сукні вона почувалася затишно. Справжнє шоу зі свого дефіле зробили також студентки Одеського професійного ліцею технологій та дизайну Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушин­ського. Вони привезли на фестиваль аж три колекції сучасних елегантних суконь, стилізованих під національне вбрання. «З морської піни» – колекція, присвячена Одесі. Вона тонко нагадує про те, що кожна одеситка якщо і не морячка, то точно донька богині Венери. «Квіти України» – збірка оптимістичного світлого вбрання. А від останньої колекції «Дежавю» повіяло Францією. До речі, тут демонструвався не лише одяг, а й аксесуари: парасольки, капелюшки. А сукні демонстрували, окрім красунь­студенток, ще й маленькі ляльки.

Але вінцем свята став виступ гостей з Києва. Етнографічна колекція «Українська етніка», яку надали Людмила Сівцева­Климук, Володимир Щибря та Ігор Перевертнюк містила зразки українських національних костюмів, які носили дівчата і бабусі, хлопці і зрілі чоловіки, селяни і шляхта. Дужі молоді хлопці продемонстрували мистецтво танцю гопака.

Варто не забувати, що «На­род­ний костюм» – не лише свято народного вбрання, а й конкурс. Всі моделі були оцінені неупередженим журі в трьох номінаціях: «Етнічний костюм», «Національний колорит в сучасному одязі» та «З бабусиної скрині» і на переможців чекають цінні призи. Наприклад, в останній номінації першість поділили два молдавські народні костюми, запропоновані Єфросинією Георгіївною Кірєвою з Новоселівки Саратського району. Це – біла весільна сукня з червоною вишивкою та традиційне святкове вбрання молдавської дівчини. Складається воно з білого верху, оздобленого вишивкою, зробленою гачком, та темної спідниці особливого крою: три частини широкі, а дві – вузькі. Формою така спідниця нагадує дзвіночок. Обидві сукні пошиті у ХІХ столітті і є справді раритетними речами. Вони ретельно оберігалися та передавалися з посагом від матері до дочки як священна сімейна реліквія. На жаль, в Новоселівському музеї зберігається не більше п’яти таких суконь, але Єфросинія Георгіївна вважає, що навіть п’ять – це вже багато, адже кожен костюм безцінний. В інших двох номінаціях перемогли костюми, запропоновані Ганною Запаранюк (смт Овідіополь) та Ольгою Тірон (м. Ізмаїл).

Олена ХАЛІЛОВА,провідний методист ООЦУК