Погляд жінки як погляд у вічність
У виставковій залі Одеського історикокраєзнавчого музею до 11 грудня III Національний салон художньої фотографії представляє експозицію «Образ жінки у фотомистецтві2011».
Організатори експозиції – управління культури і туризму облдержадміністрації, Національна спілка фотохудожників України та її Одеська обласна організація, віддаючи данину 120річчю створення Одеського фотографічного товариства, представили чорнобілі фотографії, виконані як за допомогою сучасних цифрових технологій, так і в старих техніках. Фінансову підтримку надали директор крамниці «Папарацці» Олександр Крапивний, президент «Інтелектуального форуму» Олексій Козаченко, колектив мережі кафе «World Coffee».
Журі, до складу якого увійшли одесити Сергій Гевелюк і Костянтин Гроздєв, Міхай Потирніке (Молдова), Віктор Ратушний (США), оцінило 111 робіт авторів з України, Молдови, Росії. Остаточну експозицію склали 59 фотографій 8 авторів.
В умовах нашого метушливого життя багатьох авторів цікавить глибина й проникливість людських, особливо жіночих поглядів. Поглядів, що зупиняють час і спрямованих у вічність. Таких робіт в експозиції більше десяти. Ми бачимо здивованозацікавлені очі дітей, розкриті в очікуванні щасливих подарунків долі очі молодих дівчат, сповнені спокою погляди матерів і прояснені досвідом прожитих років очі жінок похилого віку. Відчувається, що портрет з його унікальною можливістю відчути долю людини, явно найбільше цікавить фотохудожників і переважає серед представлених ними робіт.
Заглянувши на виставку, ви теж зможете зануритися в дивовижний світ митей життя наших сучасників.
Світлана МАРШИНА
Мати й дитина – єдине ціле
В Одесі, в артцентрі «Маркоff*», пройшла міжнародна фотовиставка «З молоком матері». До цього експозиція демонструвалася в Ужгороді.
На пресконференції, присвяченій виставці, заступник начальника управління у справах сім’ї та молоді Одеської облдержадміністрації Андрій Яцеленко відзначив:
– Цей захід є своєрідним посилом для того, щоб темі материнства була приділена належна увага. У нас на розгляді перебуває програма, яка буде спрямована на реалізацію сімейної політики, планується істотна підтримка батькам при народженні дитини, допомога багатодітним родинам.
У свою чергу, Світлана Галич, доктор медичних наук, лікар акушергінеколог вищої атестаційної категорії, відзначила, що, згідно з останніми дослідженнями, відновлення організму після пологів відбувається набагато швидше, якщо мати годує маля своїм молоком.
Головна ідея фотовиставки – показати, що годування дитини є процес взаємин матері й дитини, це любов і спілкування. Адже мама й дитя становлять єдине ціле не тільки протягом дев’яти місяців вагітності, але й у період вигодовування груддю.
У виставці взяли участь 17 фотографів з України, Росії, США. Багато робіт виконані у великому форматі – 60 х 90 см, і виглядають чудово.
Фотографії змогли показати красу й чарівність миті годування груддю. Цілком можливо, виставка допомогла деяким недосвідченим молодим мамам прийняти вірне рішення і відкрити радість грудного годування для себе та своєї дитини.
Захід пройшов за підтримки управління у справах сім’ї та молоді облдержадміністрації, комісії з охорони здоров’я Одеської міської ради, благодійного фонду «Бджілка» і асоціації дитячих сімейних фотографів України «Інфано».
Андрій ЛОГАШЕВСЬКИЙ
Хто у дворі господар?
Звичайно, коти. Саме такого висновку дійде більшість відвідувачів фотовиставки «Двори й коти Одеси. Том другий», що проходить у виставковій залі «Уніон» (вул. Троїцька, 43).
Першу фотовиставку цього циклу глядачі побачили у липні минулого року. Тоді вебдизайнер Олександр Левицький і Геннадій Чабан, що живе у США, поставили перед собою завдання сфотографувати унікальну архітектуру одеських двориків, де завжди своє почесне місце посідають місцеві коти. Ідея так сподобалася, що навіть з’явився сайт проекту dvoricus.net. Його постійними відвідувачами стали майже 700 авторів.
Цього разу Олександр Левицький поєднав зусилля із Дмитром Шаматажи. І експозиція вийшла дещо іншою. Шиферні дахи, кручені сходи під’їздів, дуже старі, дивом уцілілі дерева, повиті диким виноградом палісадники, різнобарвна білизна, розвішана після прання просто через увесь двір. Серед усього цього, як стражі й вільні спостерігачі, живуть одеські коти. І уявити без них відображений на фотографіях простір неможливо.
Знайомлячись з експозицією, мимоволі згадала про скарги режисерів, мовляв, зникає одеська натура, яка буквально створена для кіно. Гадаю, по консультації їм варто звертатися до Олександра Левицького і Дмитра Шаматажи. Вонито вже точно знають: нікуди одеська натура не зникла. Її тільки треба зуміти побачити за об’єктами нового часу, відчути й полюбити.
Лана ВОЛІНА
