Дім із чарівними вікнами

Крижаний вітер перетвориться на теплий травневий вітерець, а занедбані старі іграшки знову стануть улюбленими. Маленькі глядачі побачили ці чудесні перетворення у казці «Чарівні вікна», поставленій в Одеському академічному російському драматичному театрі режисеркою Оленою Пушкіною.

Ідея створити добру казку, де не було б дуже злих і страшних персонажів, виникла з життєвого спостереження Олени. В останні роки наші діти граються з іграшками, які не відповідають дитячій психіці. Крамниці набиті всілякими чудовиськами і страшилками. Малята вже з раннього віку захоплені агресивними іграми. Це не може впливати благотворно на їхнє формування, вважає режисерка.

– Гадаю, що і батькам, і дідусям з бабусями казка буде цікава, – говорить О. Пушкіна. – Хотілося, щоб вони задумалися над тим, що купують своїм дітям і онукам. Адже коли дорослі були маленькими, їхні іграшки були нехай набагато скромнішими зовні, але набагато добрішими і людянішими…

У Олени Яценко, мабуть, найсмішніша роль. Її герой – бешкетливий м’ячик Булька, онук Діда Мороза і бабусі Зими.

– Для мене ця роль – сама насолода! Можна навіть трохи побалуватися, згадати дитинство. Костюм дуже допомагає образу. Що стосується Нового року, люблю це свято і вірю в те, що як зустрінеш його, так і проведеш. Тому завжди намагаюся бути разом з родиною і обов’язково наряджаю ялинку.

Володимир Лилицький виконує одну з головних ролей:

– Я щороку беру участь у новорічних казках театру. Це у мене вже третя. Незважаючи на зайнятість в основному репертуарі, завжди цікаво та приємно знову відчути себе дитиною і подарувати дітям радість. Я взагалі вірю в усе добре, навіть у гороскопи, коли вони пророкують хороше.

За словами Олени Пушкіної, основна ідея постановки в тому, що дім, сімейне вогнище, батьківське тепло – це те, що необхідно кожній дитині. І що в домі з чарівними вікнами, де живе таємниця, народжується диво Нового року.

Казки догори дриґом

Голова медової мафії Вінні­Пухінні шантажує бідолаху короля, корона якого перетворилася на просту каструлю. Зухвалі бандити Буратіно і П’ятачок нападають на самотніх перехожих. А Кіт Базиліо та Лисиця Аліса у шоці від своєї доброти і шляхетності… Ось такі метаморфози стаються з героями улюблених казок на новорічній ялинці Принцеси з «Бременських музикантів». А всьому виною діти, які не вірять у здатність Діда Мороза творити дива. Дійство розгортається на сцені Одеського академічного театру музичної комедії на тлі барвистих декорацій, під захоплюючі танці та пісні.

Розкрити деякі секрети нової постановки погодився артист театру Тимофій Криницький, який дебютував як режисер:

– Тимофію, а самі та Ви вірите в диво, у казку?

– Гадаю, що кожен, хто оби­рає професію актора, так чи інакше у казку не просто вірить, а хоче створювати її й жити нею.

– Кому належить ідея «Новорічного переполоху»?

– Нашій директорці Олені Григорівні Редько. Потім до неї долучилася Тамара Каганович, яка придумала оригінальний сценарій. А начальник звукового цеху Сергій Верді написав чудову фінальну пісню, яка об’єднала усю різноманітну музичну палітру вистави. У шоу зайняті молоді артисти, які ще не мають великого досвіду роботи на сцені, і зовсім юні виконавці – діти.

– Тимофію, Ви довго вірили, що подарунки під ялинки приносить Дід Мороз, який, за твердженням батьків, «приходить пізно вночі», а не тато з мамою?

– Років до шести, доки під самий Новий рік не прийшла сусідка, яка зображувала із себе Діда Мороза. Вона принесла всім подарунки. Мені дісталися шкарпетки. Я був розчарований у такому «дідусі» та його прозаїчному «сюрпризі». А взагалі, як відомо, усі чоловіки діляться на три групи: ті, хто вірить у Діда Мороза, ті, хто не вірить у нього, і ті, хто самі Діди Морози. Я от уже перейшов у третю.

– І все­таки, дива в житті трапляються?

– Звичайно. Навіть те, що мені, артистові, який не має ще режисерського досвіду, сьогодні довірили ставити це яскраве феєричне шоу, можна вважати дивом.

Прем’єра

Відкрий нам таємницю, Віденський ліс...

Перед самим початком прем’єри балету «Таємниці Віденського лісу» на музику австрійських композиторів Густава Малера та Йоганна Штрауса, обвівши оком глядацьку залу, я мимоволі згадала рядки О. Пушкіна, присвячені Одеському оперному: «Театр уж полон. Ложи блещут…»

Цього вечора блистали не стільки ложі, скільки всі ті, хто виходив на сцену та демонстрував глядачам свою високу балетну техніку і артистизм. Чарівна музика короля вальсу Йоганна Штрауса; незвичайна хореографія, що поєднує елементи сучасного та класичного балету; сама містична історія замку Майєрлінг, де пішли з життя спадкоємець австрійського імператора та його кохана, – усе це не могло не викликати зацікавлення у публіки.

– Створюючи сюжет, я не брав за основу старі фільми чи літературні твори на цю тему, а писав, спираючись на власне бачення, розуміння образів та їхніх характерів. По суті лібрето – це моя фантазія, – пояснив хореограф­постановник вистави заслужений артист Росії Юрій Васюченко.

Попри дрібні огріхи, яких важко уникнути на прем’єрному показі, вистава вдалася і стала своєрідним подарунком для дорослих глядачів до Новорічних та Різдвяних свят.

А юні шанувальники театру в ці святкові дні зможуть подивитися музичні казки «Білосніжка та сім гномів», «Айболить­ХХІ», «Аліса в дивокраї» та «Лускунчик».