Граційні юні спортсмени легко та вільно, немов метелики, демонстрували неабиякі можливості людського тіла. Під час виконання складної акробатичної програми стало зрозуміло – це підростають чемпіони. Одразу виникло запитання: "Звідки вони? Мабуть, із мегаполісу, де для розвитку дітей є широкі можливості". Але ні… вони мешкають у селищі Раухівці Березівського району. А виховали та відшукали божу іскру у них талановиті тренери, подружжя Науменків – Оксана та Валентин, які уже понад десять років тренують дітей. Вони стали прикладом та рушійною силою започаткованого ними відділення акробатики у селищі Раухівці на базі СПК "Лідер". Унікальну працездатність і надзвичайну вимогливість Оксана та Валентин виховали у собі під час навчання в спортшколі. Саме спорт дав поштовх для народження міцної сім’ї. Тож коли подружжя присвятило себе улюбленій справі, то і успіхів стало удвоє більше. Згодом акробатична родина поповнилася двома хлопчиками і дівчинкою, які успадкували від батьків любов до спорту та жагу до перемог. Валентин Анатолійович переконаний: мрії стають реальністю, коли вірити у їхнє здійснення і рухалися до мети.
– Ще у 2000 році, коли Науменки почали працювати в нашому районі, – розповідає голова ФСК "Колос" Сергій Скворцов, – я побачив в їхніх очах вогник, відчув, що вони потішать своїми здобутками. Звісно, ми зі свого боку намагаємося підтримувати спортсменів.
Зі змагань різного рівня вихованці завжди поверталися додому із нагородами, посідаючи призові місця, а найкращий тандем – Віталія Непомнящого та Дмитра Науменка навіть запросили до столичного СДЮШОР, де вони навчаються вже рік.
Переможці обласних змагань, які увійшли до збірної команди нашої області, працювали над міжнародною програмою AGE, за якою захищали честь рідного краю на найвищому рівні – чемпіонаті України зі спортивної акробатики серед молоді.
Команда у складі шістьох березівських спортсменів напружено тренувалася по 5 годин щодня. Крім того, треба було оформити багато документів.
На змагання, які відбувалися у Львові, прибули найсильніші збірні команди із 12 областей та Севастополя. Чотири дні 28 суддів міжнародної та національної категорії прискіпливо оцінювали виступи учасників.
За результатами виступів Віталій Непомнящий та Дмитро Науменко стали абсолютними чемпіонами України у всіх вправах і привезли в заліку трьох міст (Києва, Одеси та Березівки) по три золоті медалі кожен. Добрих результатів домоглася і чоловіча пара – Денис Колбун та Григорій Науменко – бронзові призери у багатоборстві; змішана пара Валентина Кулічкова та Іван Сабрам – двічі срібні призери з першої вправи та в багатоборстві.
Для викладача такі здобутки учнів є найкращою оцінкою його праці. Невипадково О. Науменко визнана найрезультативнішою тренеркою чемпіонату України, адже всі її учні посіли призові місця, за це Оксана Людвігівна отримала почесну нагороду від Міністерства освіти України. Проте на досягнутому подружжя зупинятися не збирається, і наступним етапом для тренерів є підготовка до чемпіонату світу.
Готуючи району, області та країні чемпіонів, що вони отримують взамін? Оглядаючи приміщення спортивного відділення в голові навіть не вкладається, що в таких жахливих умовах виховуються такі спортсмени. Скільки перемог їм треба здобути, щоб привернути до свого закладу увагу можновладців. Мабуть, стрибати вище голови, у буквальному значенні цього слова, замало.
Щодня перед очима подружжя, яке поки що з ентузіазмом поспішає на роботу, постає сумна картина будівлі, що руйнується. Потрібні кошти та бажання влади, небайдужих громадян зробити щось для розвитку дітей.
Не в кращому становищі перебувають і наставники – виявляється, згідно з чинним законодавством, вони не викладачі, а лише тренери, і це, звісно, впливає на оплату праці. Але якщо поміркувати, то в такому визначенні криється помилка. Щоб мати допуск до дітей і тренувати їх, треба мати педагогічну освіту, проте при цьому держава не хоче визнавати їх педагогами. Кошти на відрядження для них також не передбачені. Тож важко зрозуміти, що тримає цих людей. В. Науменко пояснює це коротко:
– Ми фанати своєї справи, це наш спосіб життя.
Тренери витримують усі негаразди на своєму шляху, адже їм притаманне бійцівське завзяття. Сьогодні вони радіють не лише спортивним перемогам. Нарешті цієї зими у них, за сприяння районної влади та спонсорів, з’явилося довгоочікуване тепло – споруду було газифіковано. Через обмежене фінансування Валентин Анатолійович завжди в пошуках спонсорів. Він і нині звертається з проханням відгукнутися небайдужих заможних людей.
Щоб готуватися та виїздити на змагання, потрібно чимало коштів. Для участі у чемпіонаті їм знадобилося 7 тисяч гривень. Чи надовго вистачить такого ентузіазму з яким працює це подружжя? Чи не зламається їхня віра та чи не згасне надія? Хто буде сприяти тому, щоб таке не сталося?
