Рокований розвиватися і розквітати

Найвіддаленіше на південному заході України містечко Рені, образно кажучи, завжди було останнім верблюдом у каравані. Усі фінансові потоки спрямовувалися спочатку до Москви, потім – до Києва та Одеси. Але ось «караван» повертається і йде в другий бік – до Європи! І Рені, – останній верблюд у каравані, – стає першим у валці! Тому Рені, – місто на кордоні з Євросоюзом, – просто приречене на розвиток та успіх! З такої оптимістичної тези міський голова Рені Сергій Степанович Колевич почав прес­конференцію за підсумками 2011 року.

«Просто не треба

клеїти дурника!..»

Але поки що у «першого верблюда» – шкіра так кістки. Зовсім кепські справи на найбільшому підприємстві міста – у Ренійському порту: з 1 січня 2012 року частину колективу відправлено у відпустку без утримання. Портовики не виключають, що змушений відпочинок може затягтися до квітня, оскільки перспектив появи нових вантажопотоків, як і раніше, немає. Це обернеться значними втратами для місцевого бюджету та подальшим погіршенням соціально­економічного становища міста та Ренійського ра­йону в цілому.

Мер міста вважає, що нинішній занепад Ренійського порту пов'язаний з тим, що підприємство силоміць доводять до банкрутства:

– Ось уже двадцять років наша держава цілеспрямовано створює умови для того, щоб порт Рені не працював, – заявив Сергій Степанович під час спілкування з журналістами. – Вантажів у нашому порту немає. Численні звертання обласної влади та депутатів Верховної Ради до Кабінету Міністрів із проханням звернути увагу на тяжке становище підприємства ігноруються. Ми роками чуємо те саме: єдиний порятунок у спорудженні залізниці Ізмаїл – Рені. При цьому всі чудово розуміють, що будувати цю дорогу ніхто не збирається. Але я переконаний: справа не в залізниці, Ренійський порт цілком може обійтися без неї. Логістику на нижньому Дунаї можна вибудувати таким чином, щоб левова частка вантажів перероблялася лише силами флоту, за схемою «борт – борт».

Відповідаючи на запитання, «у чому корінь проблеми», міський голова (а Сергій Степанович свого часу працював у Ренійському порту, потім займався експедируванням вантажів, тобто про специфіку роботи підприємства знає не з чуток) сказав:

– Наскільки мені відомо, європейські експерти оцінили Ренійський порт у 500 мільйонів євро. У той же час за українськими оцінками сьо­годнішня балансова залишкова вартість підприємства – 20 міль­йонів доларів. Але це ж – абсурд! Поміркуєте самі: вартість одного причалу в сусідньому молдавському порту Джурджулешти – 40 мільйо­нів доларів. Зовсім очевидно, що вартість нашого підприємства штучно занижується, і робиться це з однією метою – якнайдешевше приватизувати підприємство. З наступним його перепродажем – але вже за реальною ринковою ціною. Так зазвичай в Україні на рівному місці «робляться гроші».

Мер Рені переконаний: якщо продавати державний порт, то винятково тому власникові, у якого є вантажопотоки:

– А вантажі є, в передусім в Росії, їй не вистачає своїх портів, і, насамперед, тих, які географічно близькі до Європи. До Європи зі своїми вантажами рветься і Казахстан. Є другий варіант – вантажовласники Австрії та Німеччини: Україна могла б запропонувати австрійцям та німцям викупити порт Рені з умовою, що його вантажообіг складе не менше 10 мільйонів тонн на рік. Якщо врахувати ступінь сучасних світових процесів глобалізації та економічної інтеграції, то я допускаю, що Ренійський порт цілком може стати міжнародним – скажімо, російсько­молдавсько­європейським. Чому ж ніхто не розглядає подібних варіантів відродження та розвитку порту на Дунаї? С. Колевич вважає, що росіян не пускають на «свій» ринок українські олігархи. Вони смертельно бояться, що їх «з'їдять» великі та сильні «акули» російського бізнесу.

– Настав час перестати клеїти дурника на всіх рівнях, – заявив на завершення С. Колевич. – Досить розповідати байки, що порт вже ніколи не поверне своїх колишніх позицій, що його неможливо врятувати. Можливо. Для цього необхідно лише одне – політична воля керівництва України.

Назвався грибом –

лізь у кошик!

А доки воля накопичується, Сергій Степанович готує Рені до нової ролі «першого верблюда». Поставлено останню крапку в питанні газифікації міста. Вдалося зрушити питання будівництва об'їзної дороги навколо Рені. Місту вдалося увійти до обласної програми – виділено близько 600 тис. грн на ремонт дахів багатоповерхових будинків. Мета – привести покрівлі та підвали з комунікаціями в ідеальний стан і передати багатоповерхівки в експлуатацію об'єднанням власників квартир (ОВК).

Мерія позбулася неефективного власника, який орендував міський водоканал та каналізацію – створено комунальне підприємство, яке планує за допомогою обласного бюджету модернізувати ці важливі комунікації. Упорядковане міське звалище, сюди прокладено бетонну дорогу. Мерія впритул зайнялася розробкою генплану, без якого неможливо говорити про розвиток міста.

Політика Колевича – позбавити місто від залежності. Свого часу Сергій Степанович вольовим рішенням закрив центральні котельні, що змусило жителів Рені інвестувати особисті кошти у встановлення індивідуального опалення. Як це було, не хочеться згадувати, але сьогодні в усіх будинках та квартирах тепло, у Рені немає проблеми неплатежів за газ, як в інших містах, де працюють центральні котельні.

Початок будівництва біля Рені сонячної електростанції С. Колевич трактує як порятунок від енергозалежності. Мер має намір у перспективі встановити сонячні батареї навіть на дахах муніципальних дитячих садків. С. Колевич вийшов з ініціативою присвоїти Рені статус міста обласного підпорядкування, усе­таки – перший верблюд!

– Ми не в «городі» України розташовані, ми – стратегічно важливе місто, якому приділятиметься особлива увага, – запевняє Сергій Степанович. – Поміркуйте самі: через Рені проходить залізниця до Європи. Через наш район прокладено газопровід на Балкани та ЛЕП міжнародного значення. У нас – мільярди кубів питної води, а це дуже цінний у наш час ресурс. Головне зараз – працювати над розв’язанням конкретних проблем, а не загортатися в партійні прапори.

Антоніна Бондарева,власкор «Одеських вістей»,м. Рені

Суть реформи – відродити село

Земельна реформа та відродження села – питання, що не сходять із порядку денного багатьох нарад, проведених в Арцизькій райдержадміністрації на сесіях, семінарах районної ради. Про особливості й динаміку реформування земельних відносин ми розмовляємо з начальником відділу Держкомзему в Арцизькому районі Людмилою МЯГЧЕНКО.

– Людмило Анатоліївно, сьогодні, мабуть, уже можна говорити про земельну реформу в контексті її наближення до завершення. Проте багато питань виникло на останньому засіданні громадської та політичної рад при голові райдержадміністрації після того, як Ви повели мову про актуальність відкриття ринку земель сільськогосподарського призначення як заключного етапу процесу реформування земельних відносин. Чим це викликано?

– Занепокоєність людей можна зрозуміти. Адже тему порушено глобальну. Але не всі ще усвідомлюють, що зволікання з реформуванням навіть на дні й години посилює процес деградації українського села. Суть земельної реформи полягає не тільки у визначенні правил купівлі та продажу землі сільськогосподарського призначення. Головна мета – відродити село, агропромисловий комплекс, високоефективно використовувати всі землі. Сумно, але факт: щороку з карти України зникає до 30 сіл! Звідси головне завдання, над виконанням якого працює і влада нашого району, – підняти малий та середній сільськогосподарський бізнес, неодмінно залучити до ньо­го молодь, створити нові робочі місця, не допустити обезземелення селян. Саме це й було відображено в новій редакції ра­йонної програми «Регулювання земельних відносин щодо забезпечення реалізації державної політики в галузі використання та охорони земель на 2010 – 2015 роки». Серед намічених заходів у ній передбачено землевпорядні роботи зі встановлення кордонів населених пунктів, розробку проектів землевпорядження щодо розмежування земель державної та комунальної власності на територіях населених пунктів і поза ними, щодо інвентаризації земель та інші.

– Але це ж величезний прошарок роботи. Щоб виконати її, мабуть, і десяти років не вистачить.

– Десяти не вистачить. Тому розроблена схема землевпорядження в Арцизькому ра­йоні й розрахована на 15 років. Передбачено – що дуже важливо – і комплекс вимог та обмежень, дотримання яких є обов'язковим для всіх суб'єктів земельних відносин при здійсненні ними господарської діяльності.

– А в межах згаданої районної програми, що вже виконано в 2010­2011 роках? І за чий рахунок?

– Хочу особливо наголосити, що нам не вперше підставляє своє надійне плече область. Коштом обласного бюджету розроблено проект землевпорядження. Це забезпечило, наприклад, еколого­економічне обґрунтування сівозміни й упорядкування угідь ДП «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова» на території Прямобалківської сільської ради. У розробці – такі ж проекти, замовлені за власні кошти агрофірмою «Бургуджи» і приватним підприємством «Росія­Південь». Торік великі землевпорядні роботи щодо розмежування земель державної та комунальної власності на територіях 15 сільських рад, або по 23 населених пунктах, а також міста Арциза коштом обласного бюджету провело ДП «Одеський науково­дослідний і проектний інститут землевпорядження». У стадії завершення перебуває проект землевпорядження щодо розмежування земель і за межами населених пунктів. Для цього, разом із сільськими та міською радами, ми підготували переліки земельних ділянок, проінвентаризували земділянки різного цільового призначення. Це дуже значна робота. Адже було оброблено майже 15 тисяч земельних ділянок загальною площею ледве не 132 тисячі гектарів. Крім того, провели нормативну грошову оцінку земель несільськогосподарського призначення об'єктів ВАТ «Одесаобленерго» на території 17 рад за межами населених пунктів, а також земель водного фонду на території Кам’янської сільської ради, земель ЗАТ «Главанбудматеріали» і ВАТ «Одесанафтопродукт».

– Проведена робота, Людмило Ана­толіївно, додає впевненості в тому, що земельну реформу не пущено на самоплив у районі. Хотілося б знати, що робиться щодо відновлення генеральних планів населених пунктів і, зокрема, міста Арциза.

– Ви мене випередили своїм запитанням. Я щойно тільки хотіла сказати про нерозв’язані проблеми, до розряду яких саме й потрапляє відновлення не тільки генпланів, але й матеріалів установлення водоохоронних зон і прибережних смуг водних об'єктів. Відзначу, що тільки при достат­ньому фінансуванні інвентаризацію земель із метою впровадження фіскального кадастру можна буде провести якісно. На жаль, з Державного бюджету кошти на інвентаризацію земель уже не виділяються. Хоча навіть при цьому роботи припинені не були.

Звичайно, за останні роки сталися значні зміни. З'явилися нові суб'єкти землеволодіння та землекористування. Понад 50 відсотків державних земель було передано у приватну власність. Зазнали змін і кордони населених пунктів. Усе це мусить враховуватися у плині земельної реформи.

Таїсія БАРАНОВА,власкор «Одеських вістей», Арцизький район