З історії одеської «Просвіти»
Громадська організація культурницького спрямування – Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка була створена на зразок галицької організації, що виникла 1868 року.
Тісні взаємини українців Галичини та Одеси склалися ще в другій половині XIX ст. У ті часи Південна Пальміра була своєрідним містком, який з’єднував розділений між двома імперіями український народ. Через Одесу на Східну Україну надходила література, різного роду інформація, нові передові ідеї тощо. Досить згадати приїзд до Одеси Івана Франка, який мав багато друзів і щирих знайомих серед місцевої інтелігенції. Тут вперше почали перекладати його твори російською мовою.
Не маючи змоги видавати українські газети в Одесі, прогресивні діячі підтримували матеріально галицьких радикалів та Михайла Драгоманова в налагодженні видання української преси. Так, Євген Борисов (1853–1900) перевіз до Галичини від одеситів для видання «Громадського друга» 200 крб., що було найбільшою сумою, яка надійшла зі Східної та Південної України. Той же Борисов співпрацював у галицьких часописах «Дзвін», «Молот». Його публікації, в яких розповідалось про життя українців Галичини, з’являлися в «Одесском вестнике» під рубрикою «Листи з Австрії». Це періодичне видання, до речі, оголосило збір коштів на пам’ятник Т. Шевченкові, публікувало матеріали з українського культурного життя, прагнуло видавати газету для селян під назвою «Землероб» тощо.
Багато одеситів співпрацювало з львівською «Просвітою», а майбутній керівник одеської «Просвіти» Михайло Комаров був навіть серед її почесних членів.
Перша російська революція в імперії змусила царя Миколу II видати Маніфест від 17 жовтня 1905 р., яким скасовувалася заборона українського друкованого слова і надавалося право створювати власні культурнопросвітні товариства. Тоді українська громада в Одесі засновує на зразок галичан свою «Просвіту». Вже 30 жовтня 1905 р. у помешканні Івана Луценка (вул. Херсонська, 52) відбулося зібрання, яке затвердило Статут українського культурнопросвітнього товариства.
Важливо зазначити, що одеська «Просвіта» на 1 січня 1908 р. нараховувала 532 чол. і була наймасовішою на той час. Понад
15% просвітян складали неукраїнці – греки, болгари, росіяни, євреї, поляки, представники інших народів. В одеській «Просвіті» працювали відомі діячі, яких добре знали і в Галичині: Іван Липа, Сергій Шелухин, Андрій Ніковський, Михайло Слабченко, а також відомий культурний діяч Микола Аркас, який за сприяння одеситів заснував «Просвіту» у сусідньому Миколаєві 1907 року.
1909 року при одеській «Просвіті» була відкрита перша українська школа. Проте її невдовзі закрили, як і саму «Просвіту». Після її закриття українські патріоти об’єдналися в «Одеський Український Клюб», в якому і надалі провадили ту ж роботу…
У 1918 році, коли ЗУНР загрожувала небезпека з боку Польщі, саме одеські просвітяни відчутно допомагали Галичині. З цього приводу було прийнято спільну відозву, яку підписали керівник Одеського національного союзу Іван Луценко та голова Одеської Української Національної Ради Михайло Климович – обидва діяльні члени одеської «Просвіти». У відозві говорилося: «...Хоч ми самі тепер у дуже тяжкому стані й загрожені навіть у своїй державности, проте ми мусимо допомогти нашим галицьким братам оборонити їхню державність, допомогти всім, чого вони просять – вояками, зброєю, грішми, а в першу чергу збройною силою...»
Саме в цій самовідданості українській справі і відобразився наслідок багаторічної роботи «Просвіт» обох регіонів України.
Анатолій Михайленко,«Одеські вісті»
Пишемо «трансформація», маємо на увазі «традиція»
В Одеській державній музичній академії імені А. Нежданової відбулася ХV міжнародна науковотворча конференція «Трансформація музичної освіти: культура і сучасність». У заході взяли участь вченімузикознавці з вищих навчальних закладів України, Росії, Польщі, Хорватії.
У вітальному слові доктор мистецтвознавства, проректор з наукової роботи Одеської музичної академії Олександра Самойленка підкреслила:
– Сьогодні трансформація музичної освіти має на увазі збереження найкращих традицій у вивченні музичної культури. Пишемо «трансформація», маємо на увазі «традиція», говоримо «зміни», а думаємо «пам’ять». І це правильно, тому що пам’ять – це головна гідність людини. Як ніколи важливо сьогодні для української культури і музичної освіти, зокрема, зберігати свої традиції. У цьому сенсі досвід нашої музичної академії, яка наступного року відсвяткує сторічний ювілей, можна вважати вдалим.
Одеська освітня традиція базується на принципах близького людського спілкування. Конференції, які провадить кафедра теоретичної та прикладної культурології ОДМА на чолі з професором Є.М. Марковою, дають можливість поспілкуватися зблизька.
Одним з перших, хто підтримав ініціативу проведення цих конференцій, був доктор мистецтвознавства, професор Московської державної консерваторії імені П.І. Чайковського Владислав Медушевський. Він вразив присутніх учених і студентів своїми дослідженнями у сфері музичної естетики і культури. У своїй доповіді професор порушував небуденні філософські теми, задаючи щирий тон спілкування.
Під час конференції народна артистка України, професор, завідувачка кафедри сольного співу ОДМА Галина Поліванова поділилася своїми враженнями від виконання партії ЧіоЧіоСан в опері «Мадам Батерфляй».
Про музичну освіту у Польщі розповіла проректор з міжнародних зв’язків музичної академії міста Бидгощ Анна Новак. Вона також представила учасникам конференції записи польської музики, яку пишуть молоді композитори, студенти і випускники вузу.
У межах заходу відбувся фортепіанний концерт професора Загребської музичної академії з Хорватії Джуро Тиквіци та його учнів. Пан Тиквіца, у минулому випускник Московської консерваторії, розповів про систему музичної освіти у себе на батьківщині.
Конференція показала, що в Україні є чудова гуманітарна система освіти, яку не можна втрачати, забувати, ігнорувати на догоду новим віянням.
Хочеться, щоб подібні форуми провадилися і у майбутньому. Це потрібно не лише нинішнім учениммузикознавцям, але й тим, хто прийде їм на зміну.
Ольга ФІЛІППОВА
Творча психотерапія
У Всесвітньому клубі одеситів відбулася зустріч із драматургом Олександром Марданем, чия п’єса «Аншлаг (Історія одного замаху)» увійшла до десятка найкращих на Всеросійському драматургійному конкурсі «Дійові особи – 2011».
– Головна мета сьогоднішніх зборів – це привернути увагу не до моєї скромної творчості, а до того, що одеська літературна школа, яку за радянських часів так сором’язливо називали «Південнозахідною літературною школою», «Південноросійською літературною школою», як і раніше жива і у ній тривають активні творчі процеси, – розповів О. Мардань.
За підсумками конкурсу «Дійові особи» десять найкращих п’єс публікуються в щорічному збірнику «Найкращі п’єси», який потрапляє практично до всіх російських театрів.
Драматург відзначив, що за останні 2030 років література і драматургія втратили свою соціальну значущість. Зате набули якоїсь психотерапевтичної функції. Тобто не лише руйнують основи, потрясають, але й лікують душі. А у сучасному світі це лікування необхідне.
П’єси Олександра Марданя поставлені на сценах країн близького зарубіжжя, перекладені десятками мов. Також цього року драматург став дипломантом Міжнародної літературної премії ім. Юрія Довгорукого за книжку «4+2=19».
Автор поділився своїми творчими планами. Так, зараз він пише п’єсу «Арьєр», яка разом з «Антрактом» і «Аншлагом» утворює трилогію. Головний же конфлікт сучасної драматургії, за словами Олександра Марданя, залишився незмінним – це боротьба людини із самою собою.
Артем ЄВГЕНЬЄВ
