Зазвичай, підбивши підсумок свого прожитого дня, сів перед телевізором, щоб довідатися, яким цей день випав для рідної України, з чим вона увійде у завтрашній. Жвава, вродлива, благополучна, сита і задоволена телеведуча під какафонію попсової мелодії щедро наділила мене обіцянками побачити і почути найзначніше, що відбулося в Україні за добу після попередньої програми «гарячих» новин. Боже мій, що тут почалося! Одна аварія сталася на дорозі, друга – у копальні. З жертвами! Потім – убогі бабусі розповіли про те, як шахраї видурили у них пенсію. Далі – зґвалтування, пограбування у банку, сутичка місцевого населення з працівниками, найнятими підприємницею для навантаження рейок купленої нею залізничної колії, прокладеної майже сто років тому… І тільки якихось пів­хвилини було приділено недавньому візиту Прем’єр­міністра М. Азарова до Одеської області. При цьому – жодного слова про ті, важливі для всієї країни, проекти, про які йшлося з керівниками Одеського та Южного портів. Впровадження цих проектів у життя значно поповнить бюджет.

Наводжу не вибірковий варіант новин. Адже стало чиєюсь постійною потребою щодня спускати з телеекранів (і центральних, і місцевих компаній), як злого пса з ланцюга негатив, що гнітить душу і серце. Надивляться люди всіляких жахів на ніч і засинають знервовані, під пресом розтиражованих вибіркових кошмарів, з підточеною сумнівами вірою у зміни на краще.

Ніхто не заперечує, що було і у минулому, і нині у нас є, чимало всіляких негараздів, прорахунків, невдач. Але є ж і світлі плями на загальному тлі всенародного буття. І якщо під це тло не підводити нав’язливо політичне підґрунтя, то воно саме собою посвітлішає при оприлюдненні тих позитивних фактів, що дозволяють Україні відбутися у світовому співтоваристві у ранзі незалежної держави зі своєю економікою, соціальною політикою, перспективами розвитку з врахуванням внутрішніх і зовнішніх чинників. Люди хочуть знати від журналістів про справжній стан справ без прикрашування або очорнення фактів і без настирливого нав’язування власної думки, за якою криється улесливість перед замовниками сюжетів, що межує із самоприниженням. Адже передусім душі людей відкриті назустріч істині, добру і красі.

Ті, хто сіє у суспільстві розчарування, песимізм та інші атрибути духовно убогого, обмеженого матеріальним полоном існування нехтують тією істиною, що немає нічого вищого за злагоду з власною совістю. І якщо журналіст навмисно «бачить медаль» тільки з одного боку, то навряд чи можна говорити про те, що він є незаангажованим представником п’ятої влади, як такої, покликаної насамперед сприяти забезпеченню руху нашого суспільства до європейських демократичних цінностей. Враховуючи при цьому тісний зв’язок моральних і соціальних цінностей. І якщо глашатаї добірного відвертого негативу вважають, що нагнітання пристрастей сприяє поліпшенню справ, то вони глибоко помиляються. У всьому повинна бути певна міра. Свого часу Г. Лессінг у роботі «Гамбурзька драматургія» навів дотепне порівняння: «Якщо кульгаві бігають на призи, то той, хто перший з них прибіжить до мети, все­таки залишається кульгавим». А мудрий Алі Апшерон дав нам, тим, хто живе нині, наказ: «Скільки б ти не бачив у житті зла, не можна втрачати доброзичливості до людей». І, звичайно, ті працівники ЗМІ, які пригощають телеглядачів, слухачів і читачів надмірними, цілеспрямованими порціями всіляких жахів, кривавих подій і невдач, втрачають цю доброзичливість, підривають надію в те, що наше завтра буде кращим, ніж учора. А на поліпшення життя чекають і шахтарі, які відчули переваги стабільності, що зміцнюється сьогодні, і хлібороби, тваринники, до яких держава починає повертатися лицем, і працівники сфери освіти, медицини. Набирають обертів соціальні ініціативи Глави держави. Інфляція з початку нинішнього року не піднялася вище нульової оцінки, а увійшла в неї Україна з одним з найвищих показників за темпами економічного зростання у Європі. Почалася предметна боротьба з тіньовою економікою, корупцією, регулювання цін на першочергові ліки. І в регіонах є певні зрушення на шляху просування до поліпшення життя людей. «Одеські вісті» регулярно публікують матеріали про те, як впроваджуються у життя ініціативи губернатора області Едуарда Матвійчука «Народний бюджет» і «Народний медогляд». Такого масштабного будівництва не було з початку здобуття незалежності нашої країни. Але знаходяться глашатаї, які намагаються принизити важливість введення до ладу нових і капітально відремонтованих шкіл, дитячих садків, стадіонів, упорядкованих доріг і міжквартальних проїздів, налагодження водопостачання населення тощо. Вони шукають прорахунки і помилки (а від них не застрахований ніхто, хіба що ледарі) і вихлюпують відра негативних емоцій на тих, хто займається предметною роботою, а не шаленим критиканством. І це в той час, коли народний депутат України Вадим Колесниченко, який нещодавно побував в Одесі, назвав ініціативу губернатора Едуарда Матвійчука «Народний бюджет» унікальним проектом, який дозволяє формувати портфель найзначніших соціальних замовлень усією територіальною громадою. Цей досвід може стати надбанням інших регіонів і принесе вагомі результати.

У XIII – XVII століттях в Іспанії, Англії та інших країнах погана слава йшла про компрачикосів – людей, що викрадали або купували дітей і потім спотворювали для продажу як блазнів, акробатів тощо. Нині їм уподібнюються моральні компрачикоси – люди, що проповідують жорстокість і насильство, які нагнітають нервозність, дестабілізацію у суспільстві, що звеличують зло у непорушний атрибут нашої повсякденності, і насаджують, як неминучість – безвихідь і апатію. Буде доречно нагадати про те, що там, де замовчують про добро і милосердя, забувають про совість, честь, там з чортополошною запопадливістю проростають моральна глухота і сліпота. І той, хто виставляє на інформаційний стіл на перше, друге і третє лише махровий негатив, нівелюючи позитивні факти і явища громадського життя, подібні до компрачикосів, намагаючись украсти у співгромадян душевну рівновагу і переступаючи через межу здорового глузду. Для кого і для чого?