ЗМарієюПанасівноюФедоровоюізНовоселівкитаАнатоліємВолодимировичемБезлепкінимізШевченковогомипознайомилисянабарвистомусвяті–ДніКілійськогорайону.Цілюди–хранителістародавніхремесел–дужезацікавилиучасниківурочистихзаходів.
Пенсіонерка Марія Панасівна, у минулому бухгалтер колгоспу, приїхала на свято із власним ткацьким верстатом і на очах здивованої публіки виткала червоний вовняний пояс. Такі пояси носили в Бессарабії і молдавани, і болгари, і українці. З таким «утеплювачем» на попереку наші пращури рідко скаржилися на радикуліт.
– Такий пояс був у мого чоловіка, але від часу потріпався і порвався. Стали шукати – але де ж купиш? І тоді я подумала: невже сама не зможу виткати новий? Знайома дала мені свій верстат, яким не користувалася, і я взялася за роботу. Вдалося! Тепер вечорами перед телевізором я часу не гаю – тчу не лише пояси, але й килимові доріжки, якими в нашому болгарському селі раніше встеляли підлоги, лави, скрині. Ці вироби навіть душу зігрівають – не порівняти із сучасними синтетичними паласами.
Сьогодні багато ткацьких верстатів опинилося в етнографічних музеях. Вони стали експонатами. Яка сучасна жінка насмілиться сісти і взятися за роботу? А, можливо, хтось відважиться взяти приклад з Марії Панасівни Федорової – і заспівають натягнуті ниті та швидкий човник? Як співає дерево в руках Анатолія Володимировича Безлепкіна та його учнів.
Казкові скриньки, оригінальні обробні дошки, панно і навіть різьблені приклади для рушниць – усе це хлопці створили звичайним різцем.
Анатолій Володимирович веде уроки праці в Шевченківській школі № 1, і, крім шкільної програми, викладає хлопцям навички різьблення по дереву з використанням традиційних українських орнаментів.
– Не всі, звичайно, посидючі та завзяті, – ділиться педагог. – У складанні рисунка і роботі немає нічого особливо складного,
