«Моя лірика жива однією великою любов'ю, любов'ю до батьківщини. Почуття батьківщини – основне в моїй творчості», – говорив Єсенін. Поезія Єсеніна незвичайна за своєю граничною щирістю. Як писав Горький: «Сергій Єсенін не стільки людина, скільки орган, створений природою винятково для поезії».
Найкращі сторінки Єсеніна яскраво відобразили духовну красу російської людини. Дуже тонкий лірик, чарівник пейзажу, дивовижно чуйний до земних барв, звуків та запахів, Єсенін був великим та сміливим майстром вірша. Його місткі та вражаюче свіжі образи – майже завжди справжнє художнє відкриття. Пушкінська простота і прозорість – ось ідеал, яким керувався Єсенін в останні роки роботи. Ю.М. Тинянов зауважив: «Читач ставиться до його віршів як до документів, як до листа, отриманого поштою від Єсеніна».
Один відомий політик нещодавно зробив заяву, що не проти, услід за монументом Володимиру Висоцькому фінансувати спорудження в Одесі пам'ятника і своєму улюбленому поетові С. Єсеніну. Але деякі публіцисти інформували публіку, що нібито «Єсенін ніколи не бував в Одесі».
Широко відомо, що перша дружина Єсеніна – одеситка Зінаїда Райх із Ближніх Млинів. Друга і третя дружини Єсеніна – Айседора Дункан та Софія Толстая (онучка Льва Толстого) бували в Одесі. Але чи бував сам улюбленець мільйонів – легендарний поет у нашому місті?
Деяку ясність вносять опубліковані в газеті «Знамя коммунизма» за 4 жовтня 1970 року спогади одеського інженера Л. Гейсмана за назвою «Есенин в Одессе». Відтворюємо текст спогадів: «В 1925 году я работал в издательском отделе Одесской писательской организации. В середине мая мы получили открытку от Сергея Есенина, в которой он сообщал, что проездом в течении двух дней будет в Одессе и согласен выступить на литературных вечерах.
Такие вечера состоялись в помещении клуба металлистов на Херсонской улице и в помещении театра «Массордам», где теперь находится музкомедия (ныне ТЮЗ – авт.). Конферировали на этих вечерах писатель С. Бондарин и поэт Э. Багрицкий, который работал тогда культоргом на джутовой фабрике.
Вечера прошли с большим успехом, Есенин вдохновенно читал отрывки из своих лучших произведений. Слушатели наградили его бурными аплодисментами».
Ми наведемо один, на наш погляд, із прощальних віршів поета:
Не жалею, не зову, не плачу,
Все пройдет, как с белых яблонь дым.
Увяданья золотом охваченный,
Я не буду больше молодым.
Ты теперь не так уж будешь биться,
Сердце, тронутое холодком,
И страна березового ситца
Не заманит шляться босиком.
Дух бродяжий, ты все реже, реже
Расшевеливаешь пламень уст.
О, моя утраченная свежесть,
Буйство глаз и половодье чувств.
Я теперь скупее стал в желаньях,
Жизнь моя, иль ты приснилась мне?
Словно я весенней гулкой ранью
Проскакал на розовом коне.
Все мы, все мы в этом мире тленны,
Тихо льется с кленов листьев медь…
Будь же ты вовек благословенно,
Что пришло процвесть и умереть.
Таким чином, було б непогано, щоб пам'ятник Єсеніну був готовий до травня наступного року, до річниці перебування великого поета в Південній Пальмірі.
Валерій НетребсЬкий, краєзнавець; Валерій ШерстобІтов, член НСЖУ
