Із вступним словом виступив Олександр Макаров, керівник студії «Лабораторія слова». Він, зокрема, підкреслив, що часом саме кризові ситуації дозволяють розкритися нашим здібностям. Наприклад, видатний італійський філософ і письменник ХVI століття Томазо Кампанелла був несправедливо засуджений до довічного ув’язнення і провів у в'язниці 27 років. Незважаючи на суворі умови утримання у похмурих казематах, цей обдарований чоловік зберіг ясність розуму й написав там багато своїх чудових робіт, зокрема й відому нам «Місто Сонця». На завершення свого виступу Олександр Макаров прочитав свій вірш, написаний безпосередньо до цієї зустрічі.

Потім кожен з гостей розповів про себе, прочитав свої вірші.

Естафету прийняли поетеси колонії. Жінки розповіли про те, як вони почали писати. За їхніми словами, позбавлені волі, вони багато міркували над своїм життям. І ці міркування вилилися у поетичні рядки. 

– Я почула голос своєї душі, – сказала Марина Т. 

Саме тут, у колонії, вона прийшла до нового розуміння себе і сенсу свого життя. І, якщо у гостей звучали, переважно, ліричні вірші, то вірші засуджених були сповнені міркувань про Бога, про призначення людини, любов'ю до матері.

Протягом зустрічі в залі панувала дружня атмосфера. У кожного з учасників вечора своя доля і кожен по-різному прийшов у поезію, але тоді здалося, що це єдиний колектив, що всі знають один одного вже давно. Кожен з гостей з розумінням поставився до жінок-засуджених і намагався їх підбадьорити. З другого боку, жінки були відверті зі своїми гостями.

На зустрічі були присутні не лише поети. Прийшли послухати вірші й інші засуджені, сприймаючи все з непідробним зацікавленням.

– Я одержала величезне задоволення і хочу спробувати себе в поезії теж, – сказала Оксана Г. 

А Світлана Г. подякувала всім, не приховуючи свого замилування талановитістю жінок-засуджених, про яких вона довідалася зовсім з іншого боку.

Хочу завершити замітку словами засудженої Ірини К.: «Ми всі кудись поспішаємо у гонитві за ілюзорною метою. Ми хочемо грошей, влади і нічого не помічаємо навколо. Але приходить час, коли немає ані грошей, ані влади, і тоді ти чуєш голос Душі, яка не вміє кричати, і, щоб її почути, потрібно зупинитися».

Тетяна ПЕТРОВА, президентка ДФ «Підтримка дискримінованих груп»