Сьогодні досить модними є розмови про ауру. Але для мене це завжди було чимось непевним: ані торкнути, ані на зуб покласти.
Аж ось побувала нещодавно в Тарутинському центрі соціально-психологічної реабілітації дітей – і думка моя змінилася. Тут усе повне любові до маленьких мешканців цього дому: і ажурна світла альтанка, і фігурки милих казкових істот, і прекрасні величні ялини, за якими сховався будинок центру, ще недавно – притулку. Я дивилася на цю красу, на дітей, що бавляться на ігровому майданчику, – і той, із присмаком прикрості, настрій, з яким ішла сюди, розвіявся. Ну ніяк не схожі ці гамірні дітлахи на обділених піклуванням і увагою. Вони так само весело гасають одне за одним, так само заливисто сміються, як наче не було в їхньому житті ані вічно п’яних батьків, ані ночівель по чужих холодних сараях і горищах, ані добровільної «здачі» до міліції після багатоденних втеч – із убивчим проханням: «Тільки додому не повертайте».
Власне, приїхала я до центру з нагоди його ювілею – 15-річчя. В дуже просторій, із великими високими вікнами залі публіки було небагато. Але це були справжні, вірні друзі всіх мешканців цього чудового, незвичайно затишного, теплого дому з особливою аурою добра та піклування. Бувають вони тут не тільки по святах, і завжди з подарунками. Ну а ювілей – то вже геть зобов’язує. Бажаним подарунком для дітлахів став великий плазмовий телевізор від Тарутинської райдержадміністрації. І дуже своєчасним – чотириелементна електроплита з духовою шафою від народного депутата України Антона Кіссе. Істотно поповнили арсенал іграшок і м’ячів селищний голова Іван Куруч і від імені шефів – райвідділу міліції – заступник його начальника Андрій Кащи. Керівник фермерського господарства «Кристал» Сава Чернев вручив тюнер і супутникову антену. А було ще багато подарунків від родин підприємців Бондарчуків, Гуцанів, Кули, Деде, Лушенків, Топалових та інших чуйних людей.
Діти для гостей співали й танцювали в костюмах, виготовлених самими працівниками центру – професійними швачками, помічницями вихователів Валентиною Чебан і Ольгою Гладиш.
Взагалі все в центрі робиться з великою любов’ю до дітей. Це помічаєш у кожній подробиці. Навіть в ідеальному ладі, що в льоху з різносолами, овочевими та фруктовими заготовками – вотчині завгоспа Вадима Токарчука, який відповідає ще й за світло, воду. Є в центрі ще одна чоловік, без майстровитих, золотих рук якого просто не обійтися, – Анатолій Сапожник.
Так, випадкових людей у центрі немає. Усі, хто прийшов сюди працювати, розуміють, що з урахуванням особливостей установи докладати сил їм доведеться удвічі.
– Дуже непросто, – говорить директорка центру Наталя Ружицька, – навчити позбавлених батьківського піклування дітей найпростіших, здавалося б, речей – добра, подільчивості, співпереживання, вміння радіти.
На щастя, вихователі (а це, як правило, фахівці з вищою педагогічною освітою) за минулі роки напрацювали достатній досвід виховання «тяжких» дітей із неблагополучних родин. Саме це відзначив у своєму вітальному слові на ювілеї перший директор притулку Костянтин Денисов, який високо оцінив професійно виконувану роботу Наталі Василівни, всього колективу: «Багато які вихованці центру сьогодні знайшли себе і щасливі. Але перший крок до нормального, повноцінного життя зроблено тут». Пам’ятаючи про це, вони дзвонять і пишуть листи, дякують доброму своєму директорові, вихователям, лікарці Марії Михайловій, яку називали «нашою мамою», медсестричці Тетяні Майбороді – невтомній помічниці доктора.
15-річчя – відтинок часу невеликий. Але як багато зроблено, щоб дітям тут було добре, по-домашньому затишно, – і колективом установи, і центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, і службою у справах дітей районної держадміністрації, селищною радою, шефами, спонсорами.
