Здрастуйте, мої сонячні друзі!
Ось уже пройшло більше місяця як 2015 рік вступив у свої права.
А, так би мовити, господарями дванадцяти місяців стали дуже мирні свійські тварини – ягнички та кізки.
Про цих домашніх улюбленців у своєму листі згадує наша юна читачка Машенька Златова. Читайте в рубриці «Сонячна пошта».
Також ми зібрали цікаві факти про символи цього року. Тому разом з Машею ви зможете поділитися ними із друзями та близькими.
Сонячна пошта
Мене звуть Машенька Златова, мені п’ять років. Я ходжу до садка. Дуже люблю співати й танцювати. Ще мені подобається наряджатися в довгі та гарні платтячка.
На канікули я їздила до своїх бабусь і дідусів. Канікули були довгі, тому встигла побувати і в селі Зоря, і у Виноградному. Мене там завжди чекають, бо я розказую вірші, які вивчила в садку і школі. У нас дуже люблять, коли я влаштовую концерти на сімейних святах.
«Сонечко», я дуже люблю конячок. Я їх повсякчас малюю, і мама каже, що в мене добре виходить. А ще тато мені розповідав, що цей рік – рік кізки та овечки. Сонечку, розкажи, будь ласка, що ти знаєш про цих тварин.
Відповідь від «Сонечка»
Спасибі тобі, дорога Машенько, за листа. Багато цікавого ти розповіла. Можливо, колись ти відправиш і нам запрошення на свій концерт. Бажаємо тобі втілити в життя всі твої мрії.
У нашій постійній рубриці «Цікавості» розповімо все, що знаємо про символи цього року.
«Вовк та... п’ятеро козенят»?
Рубрику для найдопитливіших, звичайно ж, присвятимо символам року, що настав.
Кілька століть тому народ, який називається нама, використовував павіанів (великі мавпи) як пастухів кіз. Справа була в Південній Африці. До своїх обов’язків ці примати ставилися дуже відповідально: не давали маленьким козенятам відбитися від череди і вчасно попереджали про хижаків. Уявіть собі, іноді павіан вибирав найбільшу козу і їхав на ній верхи.
За якийсь час європейські фермери, які переїхали туди, теж вдавалися до послуг павіанів. Останній випадок роботи самки павіана, яку кликали Ала, був зафіксований на фермі в Намібії 1961 року.
Мабуть, багато хто з вас, сонячні мої, вже сам, без допомоги батьків, прочитав казку «Вовк і семеро козенят». Отож, у Румунії вона відома за назвою «Коза і троє козенят». Так її виклав письменник Йон Крянге. Коли зібралися знімати спільний радянсько-румунсько-французький музичний фільм «Мама» за цим сюжетом, ніяк не могли вирішити, скільки ж козенят мусить бути. Зупинилися на середньому арифметичному – залишили у фільмі п’ятьох.
У кіз, овець, мангустів і восьминогів прямокутні зіниці.
У Швеції, в місті Евле щороку встановлюють великого солом’яного козла. Він вважається атрибутом різдвяних свят. Щоправда, не завжди він доживає до закінчення свят: місцеві хулігани все намагаються спалити його.
Чи знаєте ви, дітки, звідки походить вислів «козел відпущення»? Напевне, що ви не раз його чули.
Усе почалося із давнього єврейського звичаю. У день відпущення гріхів священик клав руки на голову козла й тим самим покладав на нього гріхи всього народу. Потім цю тварину вели в пустелю й відпускали. Звідси пішов вираз «козел відпущення».
Ягничка Кучерявка допомагає сонечку
В такому собі біленькому дімку жила й біди не знала ягничка Кучерявка, біла й кучерява. Вона жила з батьками та молодшим братом Бориком.
Кучерявка була весела, добра й допитлива ягничка. Їй подобалося наряджатися, гратися і співати пісеньки. Співулі дівулі. Кучерявка мала дивну звичку: вона придумувала рими до різних слів. Рими так і вилітали з ягниччиного рота. Іноді ягничка навіть винаходила якісь нові слова. Наприклад, Борик-бурчорик або капці-крапці – так виходило ще веселіше.
Як і багато які маленькі ягнички, Кучерявка дуже любила літо і яскраве сонечко.
Але літо вже минуло, настала осінь, потім зима, і ось-ось уже мала прийти весна, але... чомусь вона не приходила. Сніг усе не танув, а гуляти можна було тільки в теплій куртці та в шапці.
– Як мені набридла ця холоднеча! – дратувалася Кучерявка, виходячи на вулицю. – Холодило-крокодило! Я хочу бігати по зеленій травичці, ловити метеликів і грітися на сонечку!
Але сонечко не гріло, і від цього Кучерявці ставало дуже сумно та холодно.
Іноді маленька ягничка так сумувала, що навіть сльози котилися з очей.
– Моя маленька Кучерявонько, – втішала її мама, – скоро сонечко й до нас прийде. Скоро й тобі буде тепло та радісно!
– Але чому його немає так довго? – запитувала Кучерявка. – Мені вже набридло чекати!
– Бо сонечку треба пройти довгий шлях, воно зараз зігріває інших баранчиків і ягничок дорогою до нас. Потерпи трохи, і воно прийде, – відповідала мама.
Після маминих слів ягничці Кучерявці ставало тепліше й небагато веселіше.
– Сонечку потрібно пройти довгий шлях, – пояснювала ягничка Кучерявка своєму молодшому братові Борику, а Борик слухав і кліпав довгими віями.
«Гаразд, почекаю ще трохи», – подумала ягничка й лягла спати.
Вночі їй був сон. Вона побачила сонечко.
– Кучерявко! – посміхнулося сонечко. – Мені дуже потрібна твоя допомога. Мені належить пройти довгий шлях, щоб я могло привести до тебе весну. Будь ласка, допоможи мені!
– Як я можу тобі допомогти? – запитала ягничка.
– Ти мене поклич. Я почую твій голос і скоріше знайду дорогу, – відповіло сонечко.
Кучерявка стала закликати:
– Сонечко-о-о! Сонечко-о-о! Ходи сюди-и-и!
– Ні-ні, Кучерявко! – сказало сонечко. – Не так. Покличте мене вдвох – ти і твій брат Борик. Він же теж чекає мене. Проспівайте разом пісеньку про сонечко.
Тут ягничка Кучерявка прокинулася.
Схвильована, вона швидко побігла до Борика.
– Борику! Братику! Нумо співати пісеньку сонечку, щоб допомогти знайти йому дорогу!
Борик зрадів і подумав, що Кучерявка придумала якусь нову гру. Вони заспівали:
Сонечко, світи, світи!
Сонечко, засяй!
Йди до нас, мерщій сюди,
З нами любо грай!
Щойно Кучерявка та Борик проспівали пісеньку, відразу у віконці з’явилося яскраве жовте проміннячко.
– Ура-а-а! – закричала Кучерявка. – Сонечко нас почуло! Тепер настане весна!
– Уя-а-а! – дивлячись на сестру, закричав маленький Борик.
Мама й тато почули радісні голоси дітей і теж прийшли подивитися у вікно на яскраве проміннячко.
Ягничка Кучерявка і маленький баранчик Борик були дуже раді. Вони стрибали, лунко сміючись.
– Спасибі вам, діти, ви добре постаралися, – сказали мама з татом і міцно пригорнулися до Кучерявки та Борика.
– Так, – гордо сказала Кучерявка, – скоро з’являться метелики й можна буде гуляти без куртки й без шапки!
Хто знає, скільки б іще сонечко шукало дорогу, якби ягничка Кучерявка і малий баранчик Борик не допомогли йому…
Ірина СТРАХОВА
Дорогі друзі, прощаюся з вами зовсім ненадовго. А ви пишіть мені листи, розповідайте про себе, свої улюблені заняття, про що б вам хотілося довідатися, що побачити, змайструвати. Ми неодмінно допоможемо.
Чекаю ваших листів за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 83, газета «Одеські вісті», з позначкою «Для «Сонечка».
