– У вас є гусениці на трактор… А яка вартість? Доставляєте… Добре, тоді ми купуємо, – сказала Зінаїда Михайлівна і поклала слухавку.
Я стала свідком такої, на перший погляд, простої розмови, коли вранці завітала до контори ТОВ «АФ «Маяк».
…Непомітно підійшла посівна. Для Героя України Зінаїди Гришко, Керівника з великої літери, вона буде сороковою. Цю чарівну, мудру жінку знають далеко за межами району та області. Вона стала гордістю рідного краю і залишається обличчям його сільськогосподарської галузі й донині.
Рівно чотири десятки років тому Зінаїда Михайлівна очолила господарство. Цілеспрямована дівчина не знала страху перед труднощами. Колгосп імені Жданова дістався їй у жахливому стані – зі слабкою матеріально-технічною базою та з купою боргів.
– Запам’ятайте істину, що ні за яких обставин ми не будемо жити у боргах. Нам треба розраховувати на власні сили. Що заробимо, те й будемо мати, – сказала землякам під час її обрання на посаду на загальних зборах Зінаїда Михайлівна.
Так воно й повелося в житті – сказала, як відрубала.
З чого ж починати, коли ні дороги, ні корівників, ні свинарників, ні току, та й взагалі ніяких виробничих приміщень немає. На двох польових станах навіть не було електрики. Проте були працівники, яким би тільки день до вечора перебути. Тож почала молода, але мудра керівниця з найнеобхіднішого – дисципліни. Спершу треба було сформувати міцний актив, щоб разом піднімати господарство.
– Знаєте, нині я б ні за яких обставин на таке не погодилася, а тоді, певно, відіграла свою роль молодість, – повертаючись спогадами у далекий 1975 рік, зазначила Зінаїда Михайлівна.
Крок за кроком набувала досвіду, адже почала працювати тут зоотехніком відразу після закінчення Одеського сільськогосподарського інституту. Згодом зрозуміла, що повинна орієнтуватися у всіх особливостях хліборобської праці і вирішила опанувати фах агронома. Можливо, опанувала би ще й спеціальність економіста, але поруч завжди вірний супутник, чоловік Микола Васильович. Він її права рука, заступник та головний економіст агрофірми.
Щодня о шостій ранку запальна і повна рішучості молода керівниця була вже на роботі, віддавала всю себе улюбленій справі. Своєю енергією вона заражала всіх навколо. Лише можна собі уявити, як при шаленому дефіциті будматеріалів вдавалося день за днем зводити численні будівлі – склади, ферми, майстерні, гаражі тощо.
Створено високопродуктивне стадо. Кількість великої рогатої худоби в господарстві сягнула близько 1500 голів. На фермах почали вирощувати племінне поголів’я великої рогатої худоби української червоно-рябої молочної породи, а з 2007-го отримано статус племінного заводу з розведення української червоної молочної породи корів. Агрофірма реалізує племінні тварини не лише в межах України, а й за кордон, зокрема, в Узбекистан.
Нині тут пропонують високоякісне молоко за євростандартом. Встановлено сучасні молокопроводи та охолоджувачі.
– Це тяжка праця. Люди заслуговують на те, щоб їм платили велику зарплату, але галузь, на жаль, не дає належного прибутку, – говорить Зінаїда Михайлівна.
Часто про роботу хліборобів та тваринників ми дізнаємося з цифр – скільки гектарів засіяно, обмолочено, яка урожайність. А за цією сухою статистикою стоїть щоденна копітка праця багатьох людей. У господарстві майже цілий рік трудяться висококваліфіковані, грамотні та сумлінні механізатори, зокрема Іван Малиш, Василь Войтишин, Юрій Рожанський, Микола Головченко, тваринники – Наталя Левченко, Олена Безпала, телятники – Олексій Шляпін, Олександр Джамбуляк.
Багаторічна праця в агропромисловому виробництві та неабиякі організаторські здібності не залишилися непоміченими. З.М. Гришко була удостоєна почесних відзнак і звань, зокрема, Заслуженого працівника сільського господарства України, нагороджена орденом «За заслуги» III ступеня. А в 2001-му стала однією з перших жінок в країні, яким було присвоєне звання Героя України. Понад 20 років очолювала Одеську обласну раду сільгосптоваровиробників.
Попри таке визнання її праці державою, ювілярка залишається скромною людиною і вважає, що звання, яке вона отримала, – заслуга всіх працівників, а не лише її особиста.
– Мені шкода, що сьогодні немає вже з нами більшості тих людей, які починали розбудовувати колгосп і пам’ятають, із чого все починалося. На жаль, немає вже й жодного керівника, з якими я починала працювати. Приїздили, підказували, ділилися досвідом Михайло Самборик, Георгій Заклевенець, Іван Чугай, Вадим Данілішин, Іван Васильєв, Василь Бондаренко та багато інших, – говорить ювілярка.
З особливою теплотою вона згадує таких корифеїв хліборобської праці, як Макар Посмітний, Павло Ведута, Марія Шолар, Євген Дунський, Микола Миндру, Віктор Білоконь, Микола Музика, Олександр Гіталов, Всеволод Кудрявцев.
– Не знаєш, що принесе рік прийдешній, адже рік на рік не схожий. Надіємося на ранню весну. Як вчора пам’ятаю свою першу посівну на посаді керівника. Тоді вже з 8 березня сіяли горох та овес. А сьогодні, використовуючи лютневі вікна, вже посіяли ячмінь-дворучку. Все пізнається на власному досвіді. Але завжди дивимося в майбутнє з оптимізмом, – розповідає співрозмовниця.
…Час нашого спілкування спливав швидко. За цікавою розмовою я не помітила, як минуло майже три години. Мені здавалося, що я намагаюся запам’ятати кожне слово, неначе черпаю живу воду із джерела життєвої мудрості. Якби більше таких керівників було в нашій країні, то вона б давно перетворилася на квітучу оазу. Тож хочеться подякувати Зінаїді Михайлівні за добросовісну працю, побажати міцного здоров’я, щастя, благополуччя, успіхів у щоденних справах, сміливих планах і сподіваннях!
***
«Небагатьом чоловікам вдалося те, що зробила мудра жінка, яка не лише підняла з колін та зберегла колгосп, а й зробила його одним з найкращих. Матеріально-технічна база колгоспу зростала, оновлювався парк. Тут тепер постійно впроваджують новітні технології, плідно співпрацюють з селекційно-генетичним інститутом. Саме тому вдається отримувати гарні врожаї – попри те, що землі в «Маяку» не найкращі»
Начальник управління АПР РДА Сергій Цапкаленко
«Попри те, що Зінаїда Михайлівна – доволі суворий керівник, вона в селі і за батька, й за матір. Підтримує односільчан у радості і в горі. Дбає про соціальну сферу: відбудувала в селі храм Іоанна Златоуста, облаштувала найкращий в районі Будинок культури. Спорудила школу повноцінного навчального циклу, адже кількість дітей зростає, і тепер для здобуття повної середньої освіти їм не доводиться їздити до райцентру. В адмінбудинку виділили два приміщення – для шестирічок і для комп’ютерного класу, меблі та комп’ютери також були придбані за рахунок агрофірми. Допомагає селу постійно – чи то в газифікації, чи у водопостачанні…»
Златоустівський сільський голова Микола Фоменко
