Здатен далеко не кожний

І ось цієї осені з'явилася перша ластівка – у Веселій Долині. А ризикнули взя­ти на себе таку велику відпові­дальність настоятель місцевого храму Володимир Тимофійович Афанасьєв і матінка – Раїса Анатоліївна. 

Але перед тим родина Афа­насьєвих пройшла непро­стий шлях. У 2011 році вони стали на облік до відділу у справах дітей Тарутинської РДА як прийомна сім'я, пройшли навчання на спеціальних курсах-тренінгах і після цього прийняли першу дитину. 

Відтоді через цю родину пройшли шестеро дітей. Чоти­рьох із них віддали матері, яка повернулася з місць позбавлення волі та зуміла реабілітуватися, довести, що вона може бути доброю, дбайливою мамою. А двоє прийомних дітей – Михайлик і Гена, виховуються в родині й зараз. Крім них у панотця й матінки є ще свої рідні сини. Старший, Андрій, – у Києві, молодший, Дмитрик, навчається у 9-му класі разом із Михайликом. 

Одна з головних умов утри­мання дитячого будинку сімей­ного типу – хороші житлові умови. Тому Афанасьєви придбали великий просторий будинок із чотирма кімнатами, великою кухнею-їдальнею та всіма побутовими вигодами. Зараз у цьому будинку якраз закінчується ремонт. 

І ось, нарешті, настав той день, коли Раїса Анатоліївна й Володимир Тимофійович ра­зом зі старшими дітьми приїхали до Тарутинського притулку, щоб прийняти до своєї родини трьох діток – двох братиків – Артема (8 років), Артура (5 років) і Орисю (2 рочки). 

– З 2011 року ми супро­воджу­­вали цю прийомну родину. Хочу зазначити, що вони великі молодці. Ді­ти завжди чистенькі, ситі, добре одягнені. У школі дорі­кань немає, – розповідає завідувачка сектору з питань опіки, всиновлення, піклування відділу у справах дітей Тару­тин­ської РДА Алевтина Михай­люк. – Причому, зазначу, лег­ких шляхів вони не шукають. Ось і зараз Афанасьєви беруть двох дітей здорових і одного інваліда. Раніше вони також не боялися приймати складних, важковиховуваних дітей. Хло­п­чаки курили, бродяжили, траплялося, й крали, але після перебування в цій родині виправилися повністю. 

Велику, звісно, роль віді­грає той факт, що родина віруюча, живе за заповідями Божими. Матінка Раїса Анато­ліївна – жінка добра, мудра, але при цьому може бути й суворою, у неї не дуже по­беш­кетуєш. 

Під час нашої бесіди помічаю, як панотець не випускає з рук дворічну Орисю, яка із задоволенням їсть підтале морозиво. 

– Мабуть, правду кажуть, що татусі люблять більше дівчаток, ніж хлопчиків, – кажу йому.

– Просто у нас усі сини – і рідні, і приймані. А тепер ось з'явилася й «лапонька-дочка», – відповідає панотець. – Ми нікого не виділяємо, намагаємося свою любов і увагу дарувати всім однаково, але вона найменша, та ще й дівчинка. 

– Знаєте, у нас люди різні й говорять різне, – долучилася до розмови Марія Кащи – директорка Центру соціальних служб для родини, дітей та молоді. – Коли жителі Веселої Долини довідалися про ство­рення дитячого будинку сі­мейного типу в них у селі, то почалися плітки: мовляв, ось беруть дітей заради грошей та інших благ. У зв'язку з цим хочу зазначити, що зараз у нашому районі є 24 дитини, які чекають, коли ж їх нарешті приймуть у родину. Отож, не треба нікому заздрити, якщо ви бажаєте, звертайтеся до нас і ми допоможемо вам створити прийомну родину або такий от будинок сімейного типу. А ви зможете подарувати часточ­ку свого тепла, піклування обділеним батьківською лю­бов'ю дітям. Говорити можна багато, а от узяти на себе таку величезну відповідальність здатен далеко не кожний. 

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті