Кожна нормальна людина в цьому світі про щось мріє. Про щось світле, добре, гарне. Біжимо, біжимо у своїх справах, у справах дітей та онуків. Так і я бігла. Глибоко в серці ховала своє величезне щастя: моє дитя – світле, чуйне, ніжне. І, щоб не наврочити, – нікому ні слова про своє багатство.
А потім мене (тебе, її, його, їх) зупиняє життя. Вірніше – смерть твоєї дитини. Несподівана смерть у мирний час. Молодої, гарної, талановитої твоєї дитини. Терористичний акт у московському аеропорті – і моєї Ані вже немає. 24 січня 2011-го став для мене найчорнішим днем. І ось уже два роки такі чорні дні приходять до тебе, до неї, до нього. Гинуть діти, батьки, чоловіки, брати, сестри. Спочатку на Майдані, а потім – на війні, розпочатій народом, який не соромиться називати себе братом. Моїми близькими й рідними стали сусіди по цвинтарю, якщо можна так висловитися. Бо саме цей клаптик землі став останнім притулком моєї дочки та їхніх загиблих синів – льотчиків. Скільки нині могил по всій Україні, у яких передчасно поховані надії та сподівання, таланти і звершення…
У наступному січні виповниться п’ять років, відколи моя дівчинка відійшла в інші світи. За цей час ми з її батьком видали книгу драматичних творів Ані. Називається вона «Театр і життя». Але моя донечка за своїх двадцять дев’ять років написала стільки, що комусь на це не вистачило б і століття.
Однак для того, щоб здійснилася моя мрія про книгу Аніних віршів, я мушу реалізувати тираж збірки драматичних творів. Іншого варіанту заплатити за папір і друк просто не існує. Не з моєю пенсією. Тому, звертаюсь до тих читачів, хто має бажання придбати книгу Анни Яблонської «Театр і життя» (великий формат, гарний папір, ілюстрації, 696 сторінок): дзвоніть, будь ласка, за телефонами: (063) 699-30-91 і (067) 424-14-90.
Віра ЯБЛОНСЬКА, Аніна мама
