Після публікації першої частини спогадів відомого одеського історика, громадського діяча, публіциста, доктора наук, професора Григорія Івановича Гончарука не минуло й року, як на світ з’явилася друга частина «Мемуарів професора» – «Сутички з університетською елітою». Книга вийшла друком на початку 2016 року в одеському видавництві «Бахва».
Характеризуючи спогади Г.І. Гончарука, слід зазначити, що мемуарам як жанру притаманні документальність, історична достовірність, хоча не виключається право автора на художній вимисел. Для мемуарів також є характерним подвійний погляд автора на події, які він описує: так він сприймав їх насправді, а ось такими (з урахуванням життєвого досвіду, громадської думки) вони постали в його свідомості через роки, в період творчої праці над спогадами. Більше того, для розуміння жанрової природи автобіографічної праці важливо те, що вона перебуває на стику історичної науки та літературного мистецтва. Автор неодмінно проводить певні наукові пошуки, залишаючи при цьому за собою право на власну інтерпретацію подій. Таким чином, мемуаристика народжується в тісній діалектичній взаємодії двох протилежних, але життєво необхідних полюсів – дослідницького й естетичного. І навіть коли комусь із авторів спогадів здається, що він у процесі роботи над ними цілком покладається на власну пам'ять, це – ілюзія, оскільки і сьогоднішнє життя, і громадська думка, і масова свідомість, і знання минулого в історичних оцінках сучасності неодмінно впливають на мемуариста.
І все ж вихідною тезою до розуміння суті мемуарної документалістики, на наше переконання, є думка про те, що основу кожного автобіографічного твору становлять особисті уявлення автора про себе та історичний процес, людей, з якими він зустрічався, спілкувався, разом працював, жив, творив.
Все це повною мірою стосується і другої книги мемуарів професора Г.І. Гончарука, в якій ідеться про три роки (1968 – 1970), проведені автором в Одеському державному університеті імені І.І. Мечникова.
Вже сам зміст роботи налаштовує читача на непросту, повну драматичних колізій оповідь. Розділи «Перерваний відпочинок», «Загальмована дисертація», «Приймальний котел», «Вогонь зi всiх стволiв», «Катування лежачого» занурюють нас у непросту атмосферу «застойних» років, пронизану ідеологічним примусом, відсутністю плюралізму думок і висловлень, особистою та творчою несвободою. Г.І. Гончарук розповідає про свої перші асистентські кроки на викладацькій ниві на кафедрі історії КПРС, описує університетський навчальний процес з усіма його недоліками і перевагами, звертає увагу на особливості наукової роботи у складних умовах партійного диктату та світоглядного догматизму, висвітлює тернистий шлях здобуття наукового ступеня кандидата наук, знайомить читача з власною точкою зору на конфліктні ситуації та особисті позиції зачеплених ними людей. Г.І. Гончарук не жаліє своїх героїв. Він відкрито висловлює свою думку щодо подій та їх учасників. Його характеристики гострі, спостережливі й подеколи вкрай відверті.
Все це робить мемуарну працю Г.І. Гончарука вельми цінною, цікавою не тільки вузькому колу університетської спільноти, але й широкому загалу читачів, що вивчають історію України та свого краю. Сподіваємося, що Григорій Іванович не зупиниться у своїх спробах автобіографічного літопису і продовжить роботу над наступними книгами.
Отже, праця Г.І. Гончарука «Мемуари професора. Книга друга. Сутички з університетською елітою» не тільки становить інтерес як збірка спогадів відомого історика, але й, без сумніву, буде затребувана як гідний пильної уваги історичний матеріал. Адже будь-яка мемуарна література – це завжди щонайменше документ доби, історична дійсність очима сучасника певних подій.
Елла МАМОНТОВА, доктор політичних наук, професор;
Любов СУХОТЕРІНА, доктор історичних наук, професор
