Гастролями Максима ФЕДОТОВА завершилась концертна програма “Рік Росії в Україні”

Після осінньої хвилі піанізму, що захльоснула одеських меломанів, перший грудневий концерт скрипкової музики прозвучав у філармонії із насправді зимовою свіжістю.

Максима Федотова – давнього знайомця та улюбленця нашої публіки – як завжди, захоплено зустріли. Зрозуміло, гастролі скрипаля такого рангу вже самі по собі стають подією музичного життя. А цього разу концерт московського гостя дивним чином став і фінальним акордом одразу трьох масштабних культурних акцій: першої Ойстрах-асамблеї, циклу концертів “Лауреати конкурсу імені Чайковського” і, нарешті, культурної програми “Рік Росії в Україні”.

Те, що Максиму Федотову випала честь урочистого закриття останньої з названих акцій, безумовно, є чистою випадковістю. Але за бажання тут можна добачити цілком визначений сенс та знаковість. Адже складно було б знайти серед виконавців персонаж, що яскравіше та повніше репрезентує російську культуру у всій глибині її духовного коріння, у її світовій чутливості та заповітній щирості інтонації.

Причина цього приховується, очевидно, у музичному родоводі скрипаля. Син відомого диригента Маріїнського театру Віктора Федотова, він провів своє дитинство, звичайно, під покровом куліс. А жив на Крюковому каналі, неподалік від оселі Едуарда Направника, Ігоря Стравинського і Тамари Карсавіної… Ось чому тема Петербурга, Світу мистецтва, театру така явна у творчості Максима Федотова. Йому близькі ідеї карнавальності, поетика образних перетворень та масок. Його скрипка не просто чарує наспівами та оповідає. Вона – лицедіє. Акторствує яскраво, по-шекспірівськи експресивно, з невгамовністю справжньої пристрасті.

Не випадково й у виборі репертуару маестро тяжіє до “відлуння театру” – транскрипцій опер та балетів. Власне, назвати транскрипціями твори московського композитора Аїди Ісакової (учениці Шостаковича, Шнітке, Голубєва) можна лише з великим застереженням. Це – цілком оригінальні опуси, з власною концепцією, драматургією і самобутнім “саундом”.

У фантазії “Мефісто” на теми “Фауста” Гуно буяння та натиск нижніх регістрів (таких чудових у Максима Федотова!) примушують пригадати давнього прабатька скрипки – простонародний інструмент фідель. Чарівливі фантастичні “Картинки з виставки” (ще один, після Равеля, чудовий парафраз шедевру Мусоргського!), чарівно прекрасний дивертисмент з “Лускунчика”…

У “класичному”, першому відділенні концерту найбільше запам’яталися сомнамбулічно-привидові звучання “Диявольських трелей” Тартіні-Крейслера. А в сонаті мі-мінор Моцарта та особливо у Бетховенському опусі, присвяченому Антоніо Сальєрі на жаль не вистачало повного голосу фортепіано. Адже десять сонат Бетховена, що їх за інерцією іменують скрипковими, у автора називаються “для клавіру та скрипки”. Але піаністка Галина Петрова тут помітно стушувалася, віддавши пальму першості своєму партнерові…

Публіка довго не відпускала музикантів, які щедро грали на “біс”. Фінал “Року Росії в Україні” був по-справжньому піднесеним та блискучим. А смуток з приводу завершення цієї акції розвіяв російський консул Фелікс Довженок, який запенив одеситів, що концерти музикантів з Росії триватимуть і надалі.

Безсумнівно, у цьому і полягає (за мудрим судженням Августа Шлегеля) висока місія мистецтва – “світ, розділений політично, об’єднувати під стягом істини та краси”.