Який сільський чи селищний голова не буде пручатися, коли йому починають “чіпляти” на бюджет відомчі об’єкти? Як правило, місцевому самоврядуванню вдається відбитися від таких “прищепок”. Сторони, врешті-решт, погоджуються, що такі дії незаконні, і питання, як кажуть, закривається.
По-іншому ставиться до таких проблем Великодолинський голова Олександр Лаврентійович Базелян. На його думку, усім, що знаходиться на території сільради, мусить опікуватися громада. Мовляв, де ж логіка: автоперевізники надають послуги жителям селища і їм ще й зупинки облаштовувати? Чи таке питання: військова частина не в змозі утримувати дитячий садок, а чия там малеча? Вірно, батьки їхні – військовослужбовці, а мами, в свою чергу, наших дітей у школах виховують, у лікарнях хворих лікують, в магазинах сільчан обслуговують! І сільська рада нібито має відвернутися від цієї проблеми?
Або от ще – пожежну команду нікому фінансувати. А до кого ж пожежники поспішають на поміч, кого, ризикуючи своїм життям, рятують?
Такими несподіваними роздумами почав ділитися зі мною селищний голова. Тема, справді, цікава, бо довкола точиться справжня війна між органами місцевого самоврядування з одного боку, і відомчими підприємствами, розташованими в їх межах, з іншого. А страждають загальні інтереси. Однак виголошувати слушні думки півділа, а діло, коли сказав – зробив.
- І яка ж бо доля тепер перелічених вами об’єктів?
- Автобусні зупинки на вулицях імені Леніна та імені Семашка ми побудували за свій кошт. Питання утримання дошкільних закладів теж для нас не нове. Досі на балансі селищної ради був один дитсадок АТ “Перемога”. Тепер буде два. Від пожежної частини теж не відхрещуємося.
- Це ж додаткові кошти. І немалі…
- Так, немалі. Прилучення до комунальної власності пожежної частини обійдеться в 65 тисяч гривень без затрат на ремонт приміщення і користування теплом, електроенергією, водою. А садочок “висмокче” з бюджету за рік мінімум 150 тисяч гривень.
- І де ж на всіх “смоктунів” набратися грошей?
- Ні, це ще не всі. На сесії депутати зголосилися добудувати музичну школу. Проект вже викуплено. А реконструкцію спортивного залу ДЮСШ давно завершено. Тут навіть першість міста Одеси з дзюдо проходила. Уявляєте, обласний центр орендує приміщення у селища!
У прямому розумінні цього слова – у селищної ради їсти просить лікарня. Харчування хворих без дискусій теж взяли на себе. Частково й вартість ліків оплачуємо з громадської казни.
- З казни беруть усі, а хто в неї кладе?
- Про постійних платників податків говорити не буду. Їх має кожна територіальна громада. Тут ось яка взаємозалежність: коли в селищі розвинена інфраструктура, сюди охоче ідуть інвестори. Спрацьовує принцип: “Ти – мені. Я - тобі”. І це зрозуміло. Інвестору не потрібно вкладати гроші в будівництво водогону, каналізації – все це у нас є. І той же дитячий садок, та ж музична школа, той же спортзал – хіба не його люди будуть цим користуватися? Основні капіталовкладення виключно виробничі. На такі принадні умови спокусилися кондитери. Наступного року вони введуть у дію шоколадну фабрику. Розширює потужності завод залізобетонних конструкцій “Овідій ЛТД”, відкриває свій магазин фірма “Шустов”. Солідні інвестори – вагомі і податки.
- А дрібних підприємців ігноруєте!
- Що ви? Я їх не називаю лише тому, що вони теж, так би мовити, домашні. Селищна рада надає особливої уваги розвитку малого бізнесу. Заохочуємо кожного, хто хоче відкрити свою справу всілякими пільгами.
Великодолинське має розгалужену мережу магазинів, власниками яких є й одесити. До нашої перукарні приїздять клієнти з Овідіополя. А в кафе “Марія”, “Лілея”, “Світанок” замовляють вечері іллічівці.
- Хочете сказати, що гроші роблять гроші, - і ніяких проблем?
- Саме так!
