Уважний читач згадає, скільки списів було зламано свого часу навколо реорганізації вузлів поштового зв’язку в Одеській області. Емоцій з приводу експерименту вистачало, але потрібний був спокійний, вдумливий аналіз. Тому голова Одеської облдержадміністрації С.Гриневецький доручив вивчити ситуацію обласному управлінню з питань внутрішньої політики. Скажемо одразу: виявити якийсь єдиний принцип, за яким створювалися шість нинішніх поштових центрів, так і не вдалося. Проте проблема виявилася набагато глибшою, і стосувалася вона не лише поштовиків. Останніми роками в області активно формуються міжрайонні структури у найрізноманітніших галузях. Досить часто вони створюються лише за вузьковідомчими інтересами, без врахування загальної картини. Структуру, яка в результаті утворилася, у кращому випадку можна назвати заплутаною. Можливо, комусь ця система здасться нудною та надуманою. Але як паралель дозволю собі навести такий історичний анекдот. Відомий Наполеон Бонапарт, ще до того як став імператором Франції, вів тривалу війну у Єгипті. Він стверджував, що за силою, спритністю та відвагою один єгипетський мамелюк переважає французького кавалериста. Якщо з обох боків буде по десятку чоловік – сили зрівняються. Ну а сотня французів завжди розіб’є сотню мамелюків. Парадокс? Це лише здається. Успішність роботи будь-якої системи залежить не лише від її окремих складових, але й від злагодженості їхньої роботи, організованості, структурованості. Отже, наберіться трішечки терпіння і уважно прочитайте цей текст.
Вже на етапі вивчення роботи поштового відомства виникли деякі запитання. Нагадаю, ми маємо шість відповідних міжрайонних центрів. При цьому до сфери впливу центру № 2 увійшли 7 районів і одне місто обласного значення із загальною кількістю населення 263 тисячі чоловік. До сфери впливу центру № 5 – 5 районів та 4 міста обласного значення, включаючи саму Одесу. Навіть без обласного центру кількість населення тут становить 414 тисяч чоловік, а з врахуванням Одеси – 1,5 мільйона. А ось до центру № 6 віднесені лише м.Білгород-Дністровський та одноіменний район, де мешкає всього лише 121 тисяча жителів. Аналіз цифр говорить сам за себе. Також не зовсім зрозуміло, чому місто обласного значення Білгород-Дністровський та Ізмаїл стали місцями дислокації таких центрів, а такий же за статусом Котовськ перепідпорядкований селищу міського типу Любашівці.
Втім, не варто звалювати всі шишки на пошту. Така ж картина спостерігається і в інших галузях. Докладно про це розповіла Валентина Гілко, начальник управління внутрішньої політики облдержадміністрації. За словами Валентини Іванівни, існуюча проблема складалася не один десяток років. Ще від колишніх часів Одеська область (як і Україна в цілому) успадкувала складну і не зовсім раціональну адміністративно-територіальну структуру. Розглянемо, наприклад, сім міст обласного значення. Лише три з них (Іллічівськ, Теплодар та Южне) можна вважати “класичними”. Ще три: Білгород-Дністровський, Ізмаїл та Котовськ є райцентрами, але ні адміністративно ні територіально не входять до складу одноіменних районів. І, нарешті, Одеса, яка за кількістю населення значно перевищує всі вищеперераховані міста разом взяті, є обласним центром і має внутрішню районну структуру. Проте, кожне з цих міст делегує до облради по три особи. По три особи делегують і райони Одещини, хоча вони теж відрізняються за кількістю населення. Наприклад, шість районів нараховують 20-30 тисяч жителів, а один – понад сто... Різнобій спостерігається і з селищами міського типу. Дванадцять з них є районними центрами, вісімнадцять безпосередньо входять до складу сільських районів, три підпорядковані радам міст обласного значення. І ось на цю вже далеку від досконалості структуру, останніми роками нашаровується і структура міжрайонних підрозділів.
У ході роботи було вивчено розташування міжрайонних центрів у 12 галузях та сферах, які відображають різні сторони життя регіону. “Укртелеком” та “Одесаобленерго”, ДАІ та податкова адміністрація, прокуратура та військкомати – всі мають свої міжрайонні структури. Називатися вони можуть по-різному: центри, відділи, управління, але суть справи від цього не змінюється. В результаті крім 26 районів ми маємо ще і 23 міжрайонних центри. На думку Валентини Гілко та спеціалістів очолюваного нею управління, це занадто. “Сьогодні ми переконані, що всі проблеми породжені тим, що міжрайонні структури створюються центральними органами виконавчої влади під “галузеві потреби”, без врахування місцевих особливостей. На наш погляд, на півночі і в центрі області доцільно було б визначити по три – чотири райцентри, в яких сконцентрувати всі міжрайонні структури. При цьому звертати увагу не лише на економічні показники, але й на географічне розташування, традиційні міжрайонні зв’язки, національний та конфесійний склад населення та інші параметри, - сказано у підготовленій з цього приводу доповіді. – Тоді функції міжрайонних центрів виконуватимуть 10-12, а не 23 районних центри”.
Цей документ актуальний ще й тим, що порушує черговий пласт питань, пов’язаних з майбутньою адміністративно-територіальною реформою. Указ Президента України про створення Комісії, яка займається цим питанням, був підписаний ще у серпні 2000 року. Відтоді і розгорнулася активна дискусія про форми, методи та терміни проведення реформи. У Верховній Раді України перебувають на розгляді декілька проектів Закону “Про адміністративно-територіальний устрій”. Але очевидно, що навіть ретельно розроблені проекти не можуть враховувати всі “дрібниці” міжрайонної субреорганізації. То для чого чекати “часу Ч”, а потім поспіхом (з дуже вірогідними прорахунками) проводити реформу на місцевому рівні? Чи не краще розпочати готуватися до неї заздалегідь, вивчивши думку спеціалістів, простих громадян, керівників районів врешті-решт! До речі, першою ластівкою у цьому напрямку можна вважати опитування, проведене Одеським обласним центром моніторингових та соціальних досліджень. В Арцизькому, Саратському та Ізмаїльському районах було опитано 450 рядових громадян та 50 керівників різного рівня (як представників місцевої влади, так і господарників). Мова йшла про якість роботи все тих же міжрайонних структур, про можливість їхнього реформування та очікуваної реакції на таку реформу. До речі, більшість районних керівників вважає, що надлишок подібних структур знижує їхній статус (простіше кажучи, з ними не так рахуються). Часто відзначається, що міжрайонні структури створюються не там, де в цьому є реальна потреба, а там, де більш наполегливий керівник (тобто “під особистість”).
У зв’язку з вищесказаним, управління з питань внутрішньої політики висунуло пропозицію – провести спеціальний “круглий стіл”. Орієнтовно він запланований на лютий цього року. До участі у дискусії запрошуються керівники різних рангів, учені, і всі ті, хто цікавиться даною проблемою. Обговорювати є що – адже розкритикувати погану систему все-таки простіше, ніж створити нову хорошу.
Неминуче виникають запитання. Який принцип закласти в основу при новому реформуванні? Наскільки враховані будуть при цьому інтереси населення? Як все це виглядатиме у розумінні фінансових витрат? Яким чином потрібно переконувати керівників різноманітних структур, якщо вони раптом не побажають змінювати свої початкові задуми? Чи не виникне між окремими районами боротьба за вплив та статус? Список запитань можна продовжити. Але продумувати відповіді на них потрібно вже зараз.
Припустімо, “круглий стіл” виявиться успішним у значенні ідей та рішень – що тоді? Одеська область цілком може стати ініціатором та виконавцем пілотного проекту, де будуть відпрацьовані всі нюанси створення міжрайонних структур. Але, розуміючи подібні рішення, дуже важливо не йти на повідку чиїхось амбіцій, а спиратися на реальні факти.
