Статистика свідчить: не менше 60 відсотків людей вірять у можливість телепатичного спілкування. Та й ученими проведено десятки, сотні дослідів щодо встановлення контакту подумки, висунуто чимало цікавих теорій, що пояснюють це явище. І все ж досі ніхто не може з впевненістю відповісти на запитання: чи існує телепатія?
ШОТЛАНДСЬКИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ
Бажаючи нарешті розкрити таємницю телепатії, або, говорячи ширше, надчуттєвого сприйняття, спеціалісти Едінбурзького університету нещодавно вирішили провести серію досліджень, щоб установити: маємо ми справу з реальним феноменом чи зі ще однією романтичною фантазією? Група учених використала так званий метод “ганцфель”, розроблений американським дослідником Чаком Хонортоном, який помер у 1992 році, - всього через рік після приходу на роботу до Едінбурзького університету. Доктор Боб Морріс, який очолює нині групу, пояснює: “Ідея Чака зводиться ось до чого. Якщо у всьому цьому справді “щось є”, то виявити це дуже непросто. Судячи з усього, телепатичний контакт виникає лише за специфічних умов. А вони рідко складаються під час нашого звичного стану неспання. Проте їх можна створити штучно шляхом медитації та аналогічних прийомів, приводячи свідомість у змінений стан, що відрізняється від нормального.”
Зараз багато говорять про змінені стани свідомості, і може здатися, що це щось містичне, надзвичайне. Аж ніяк, ми впадаємо у подібний стан багато разів на день. Почали засинати – і виявилися на межі між сном та дійсністю: ось вам один змінений стан. Розгнівалися, злякалися – інше, випили – третє тощо.
...Досліджуваний сидить, відкинувшись, у зручному кріслі у цілком звукоізольованій кімнаті. Через навушники подається легкий фоновий шум, який створює відчуття комфорту. На очах окуляри, які щільно прилягають і майже невагомі, зроблені з половинок кульок для пінг-понгу. Вмикається червоне світло, яке також створює відчуття тепла та спокою. Все це заколисує та гіпнотизує “піддослідного кролика”. Крім того, від органів чуття практично не надходить ніякої інформації. У таких умовах образи, що виникають у мозку, стають винятково яскравими та подібні до тих, які ми бачимо в останні моменти перед пориненням у сон.
У той час, коли “людина-приймач” перебуває у суміжному стані між сном і неспанням, інший учасник експерименту – “людина-передавач” - перебуває також у звуконепроникній кімнаті і дивиться матеріал, який йому демонструється - фотографію або уривок з фільму, словом, “картинку”. Його завдання - спробувати передати те, що він бачить, “приймачеві”. Так минає якийсь час. Потім першому з досліджуваних показують чотири різні картинки, одну з них - ту саму, “правильну”. Його завдання - визначити, яка ж найбільше нагадує образи, що виникали в його свідомості під час сеансу телепатичного зв’язку.
Звичайна людина, тицьнувши навмання пальцем, має один шанс із чотирьох (25 відсотків) показати на ту картинку, яку подумки транслював “передавач”. Якщо відсоток угадувань більший, отже (і це точно доводить математика), у справі беруть участь якісь інші фактори, невідомі нам.
У своїх експериментах доктор Морріс і одержав результати, що на 90 відсотків переконали його в існуванні подібних факторів. Інакше кажучи, телепатії або екстрасенсорного сприйняття (ЕСС). Проте він не поспішає робити висновки і вважає за краще обережно говорити про “очевидні нові форми комунікацій між організмами та навколишнім середовищем”, а не про ЕСС. З врахуванням того, що наукові дослідження в галузі парапсихології, які тривають уже понад сто років так і не призвели до одержання доказів, що однозначно підтверджують або заперечують феномен телепатії, його обережність цілком зрозуміла.
ДИВНА ДОЛЯ ПАРАПСИХОЛОГІЇ
Захоплення психічними феноменами почалося в середині XIX століття, коли повальна пристрасть до спіритизму, що ніби епідемія охопила спочатку Америку, захльоснула й інший світ. Спіритичні салони стали настільки ж популярні і поширені, як салони для гри в карти. Всілякого роду містики, медіуми та ясновидці, які заявляють про свої виняткові психічні можливості, заполонили Європу.
Науковий світ поставився до цього захоплення здебільшого негативно - у кращому випадку як до примхи. У 1869 році відомий англійський учений Гекслі відкинув запрошення взяти участь у вивченні спіритизму і спересердя сказав: “Навіть якщо припустити, що цей феномен існує, він мене не цікавить. Якби я був наділений даром вислуховувати балаканину бабусь і помічників парафіяльних священиків, то я б все одно не став би цього робити, оскільки маю більш гідні заняття”.
Навряд чи це було реакцією відкритого і допитливого розуму, однак вона дуже показова для розуміння ставлення поважного вченого до подібної “нісенітниці”.
Американські парапсихологи і досі поділяють людей на “баранів” і “козлів”. “Барани” - це ті, хто схиляється до віри в паранормальне. “Козли” - люди, схильні до невір’я. Традиційний погляд ортодоксальної науки очевидно “цапиний”. І це підтверджується тим, що перша справді серйозна спроба вивчити феномен екстрасенсорного сприйняття була розпочата американськими вченими Джей Бі Райном та його дружиною Луїзою лише в 30-і роки XX століття. Саме вони запропонували термін “екстрасенсорне сприйняття” для описання таких феноменів, як телепатія, ясновидіння та провидіння.
Використовуючи так звані карти Ценера, що містять п’ять простих символів - зірку, коло, хвилясті лінії, хрест і квадрат, - подружжя Райн провели експерименти, які говорили на користь існування ЕСС. Їхня методика і лягла в основу методу едінбурзької групи. Райни показували одну з карт Ценера “передавачеві” і просили транслювати її образ “приймачеві”. Далі все йшло приблизно так само, як і в шотландському експерименті.
Однак методологія американських дослідників була одразу піддана критиці. Ентузіастів навіть звинуватили в шарлатанстві. Пізніше їх все-таки “реабілітували”, але сумніви все ж залишилися. Як би там не було, саме завдяки роботам Райнів парапсихологія була значною мірою відділена від спіритуалізму, який не гребував гаданням на чаїнках, кришталевій кулі тощо, і піднята на більш високу наукову основу.
Так часто буває в історії: шукали одне, а знайшли зовсім інше. Саме потужний вплив відкриття подружжя Райн зробили не на парапсихологічні дослідження, не на ставлення дослідників до таємниць людського “я”, а на... літературу.
Дослідження американців стали джерелом натхнення для цілого покоління письменників-фантастів. До 50-х років для позначення ЕСС у науковій фантастиці став навіть стійко застосовуватися термін “псі”. Фантасти писали про пробудженні сил “псі” в результаті мутацій, прийому медичних препаратів, процесів еволюції, контактів з прибульцями. У багатьох сюжетах під впливом “холодної війни” з’явилося багато книг та кінофільмів, де телепати-лиходії брали під контроль свідомість людей.
У 60-х роках ЕСС та психокінез “захопили” телебачення. Очі великим планом, які випромінювали світло... Електронна музика... Найбільшу популярність у США одержав телесеріал “Стар-трек”, у якому “зцілювач умів” Спокс Вулкан постійно виручав з багатьох небезпечних ситуацій американський космічний корабель “Энтерпрайз”. В іншому телесеріалі “Чемпіон” три секретних агенти одержували від далекої цивілізації додаткову психічну і розумову енергію.
“Золотий вік” для ЕСС настав у 70-х роках. У 1973 році на телебачення буквально ввірвався серіал “Люди з завтра”, у якому підлітки, які репрезентували вже наступну стадію еволюції людства, володіли силами телепатії та телепортації. Коли ж з’явився Урі Геллер, який зусиллям розуму згинав виделки і зупиняв механізми годинників, багатьом здалося, що ідея фільму “Люди з завтра” не така вже і надумана. А незабаром у багатьох почало складатися враження, що в кожного є друг або знайомий, тітка якого одним своїм поглядом могла понівечити всі ложки в їдальні. Таким сильним був “псі”-ефект впливу засобів масової інформації, теле- та відеопрограм, вистав на різні парапсихологічні теми.
Але навіть після того, як феномен Геллера лопнув, немов бульбашка, на цю тему продовжували з’являтися фільми із найхимернішими сюжетами. Вони зображували людей з паранормальными здібностями, однак у жодній з картин не робилося навіть спроби якось пояснити феномен і його можливі наслідки.
Винятком якоюсь мірою був фільм Девида Кроненберга “Сканнери”, в якому порушувалася тема негативних наслідків володіння телепатичними можливостями. Уявіть собі здатність телепатично “чути” усі думки оточуючих. Отож через це в одного з героїв фільму почався психоз, і щоб позбутися від чужих думок, що захльостують його мозок, він спробував просвердлити собі в голові отвір.
Але якщо кінопромисловість здорово виграла від повального захоплення паранормальными явищами, то парапсихологія, як і можна було сподіватися, тільки від цього втратила. Так, професійні фокусники плодили “непідробні чудеса”. З іншого боку, навідріз відмовлялися брати участь у чисто поставлених наукових експериментах. Це породжувало скептицизм учених, а в результаті дискредитувало дослідження в галузі ЕСС.
ЧЕРЕЗ ДВАДЦЯТЬ РОКІВ
Тепер, через двадцять років, парапсихологи, здається, зробили уроки з помилок минулого. Як і більшість його сучасників, доктор Морріс чудово усвідомлює винахідливість всілякого роду містифікаторів. Саме тому його едінбурзька група залучає до своїх експериментів тільки звичайних добровольців, а не відомих екстрасенсів та медіумів, що твердять, що вони мають виняткові здібності.Група також співробітничає з професійними фокусниками, щоб мати можливість розпізнавати різні облудні прийоми.
Хоча доктор Морріс і визнає неможливість поставити абсолютно чистий експеримент, метод “ганцфельд” дозволяє звести до мінімуму небезпеку шахрайства, підтасування чи некоректності. До того ж результати, досягнуті творцем цього методу Хонортоном, обнадіюють, хоча вони поки що і не переконали скептиків. Зате в 1985 році суперечка, що спалахнула між Хонортоном та одним з головних його опонентів, психологом з Орегонського університету (США) Реєм Хайманом, призвів до того, що ці два вчені домовилися про співробітництво.
В результаті народився автоматизований варіант методу. Весь експеримент здійснювався комп’ютером. З початку досвіду і до самого його завершення всі перебували під контролем електронної машини. Комп’ютер також фіксував вибір, зроблений одержувачем телепатичної інформації. Фотографії більше не використовувалися.
Замість них пропонувався широкий вибір епізодів з різних відеофільмів, скомпонованих у групи по чотири. Після визначення комп’ютером навмання однієї з таких груп машина запускала випадково обраний нею (один з чотирьох) епізод і демонструвала його “передавачеві”.
Учені перебували у третій кімнаті, звідки мали можливість спостерігати за одержувачем інформації і записувати на магнітофонну плівку все, що той говорив про свої враження та відчуття. Після закінчення демонстрації епізоду “передавач” залишався у своїй кімнаті у повній ізоляції, поки “приймач” висловлював свої судження про те, що йому передавали телепатичним шляхом. У цей момент навіть дослідники ще не знали, який з чотирьох відібраних епізодів був показаний. Лише після того, як “приймач” вводив свою відповідь у комп’ютер, учені могли довідатися, чи влучив той у “яблучко”.
Рівень правильних відповідей у комп’ютерних експериментах Хонортона склав 34,4 відсотка, що значно вище за середньостатистичні 25 відсотків, про які говорилося вище. Після смерті Хонортона едінбурзька група удосконалила його метод і поліпшила свої результати до 40 відсотків. Це вже не можна було пояснити випадковістю. Успіхи едінбуржців надихнули інших дослідників, і зараз система “ганцфельд” використовується в різних центрах США й інших країн.
ПРОБЛЕМА ХОМИ НЕВІРУЮЧОГО
Але скептиків не переконаєш. Викладач психології з англійського Західного університету Сьюзан Блекмор, яка сама є парапсихологом, після 20 років досліджень у цій сфері все-таки вирішила кинути своє заняття.
- Я гадаю, що імовірність існування телепатії дуже невелика, - говорить вона. - Просто тому, що мозок дуже складно кодує будь-яку думку. Навіть маючи “передавач” і “приймач”, надзвичайно складно перевести думки однієї людини на мову думок іншої.
Учена згодна з тим, що люди часто зіштовхуються з екстраординарними явищами. Раніше інтерес Блекмор до парапсихології був викликаний її власним “позатілесним досвідом”, пережитим виходом астрального тіла з фізичного. Але вона все-таки вважає, що феномену позатілесного досвіду є психологічне пояснення.
Тому замість того, щоб вигадувати паранормальні теорії, набагато важливіше спробувати зрозуміти їх сховану психологічну основу.
- Навколишній світ непередбачуваний і неконтрольований, тому людський мозок постійно шукає способи пророкування майбутнього і керування світом, - говорить дослідник. - Людина завжди мріяла про це. Але мій 20-літній досвід роботи в галузі парапсихології змушує мене думати, що телепатія - це більше бажане, аніж дійсне. Уявні контакти відбуваються незалежно від волі людей, які беруть участь у них. Ще ніхто не довів, що їх можна свідомо контролювати. Зокрема й едінбурзькі експерименти, що дали підбадьорюючі результати. За всю історію парапсихології таке траплялося не раз, але, на жаль, так нічого і не змінилося...
