На 1 грудня 2003 року загальний вилов риби по Одеській області склав 7798 тонн. При цьому кільки піймано 7257 тонн, 377 - хамси, 39 - тюльки. На більш шляхетні види морської риби, як бичок, кефаль, ставрида, оселедець, піленгас припадає приблизно 2%. Звідси риторичне запитання: що ж складає основну частину нашого рибного раціону?
Цей факт, підтверджений Держкомстатом України, лише прелюдія до безлічі проблем, що мають місце в рибному господарстві Одеської області.
Корінною причиною дисбалансу, що панує в галузі, є відсутність закону про рибне господарство. На думку завідувача відділу рибництва і рибного господарства облдержадміністрації Володимира Губанова, давно назріла необхідність перегляду і багатьох інших нормативних актів галузевої бази і коригування їх відповідно до нових ринкових умов. Наприклад, плутанину у виробничі відносини вносить недосконалість Водного кодексу. Його дією охоплені акваторія і невелика смужка, що прилягає до водойми, яка складає природну земельну зону. При цьому ґрунт, що знаходиться під водою, тобто дно, описується іншими законами користування. У тривалому процесі прийняття застаріває і редакція закону про загальнодержавну програму розвитку рибного господарства. З самого початку його проект, запропонований до розгляду в 2002 році, охоплював час з 2003 по 2010 роки. Тепер він уже повинен діяти в межах з 2004 року по 2010 рік. Як наслідок, не відбувається фінансування науки рибопромислового комплексу. Серед отриманих дослідницьких даних переважають окремі приватні дослідження, що при перевірці відрізняються необ'єктивністю. Бажані також зміни в стратегії ведення статобліку і збору даних.
Як відомо, у нас кожен карась - державний. Фонд водного багатства нашої області нараховує майже 950 ставків, озер, лиманів і водоймищ. І приватної риби в них немає. Тому вона повинна бути на обліку. Тільки останнє - не виходить!
Компроміс між неудосконаленою нормативною базою і стихійними виловами був знайдений тільки цього року. Він заснований на тому, що водні об'єкти, крім основних водогосподарських водойм, можна здавати в оренду. Донедавна територію навколо кожного озера, як паразити, обліплювали дрібні рибні господарства. Вони користувалися гранично низькими розцінками на ліцензії (300 гривень - на три роки) і відсутністю належної кількості контролюючих органів. У багатьох дрібних господарств рівень рентабельності нижчий, ніж той, котрий необхідний для їхнього реального виживання. Чому це не насторожувало?! У них немає навіть холодильних камер для зберігання риби. Це наводить на цілком зрозумілу думку про те, що вилов відразу передається в руки перекупників - також представників приватних, ніде не врахованих структур. Далі - нелегальна реалізація з її ціновою сваволею. Так, тюлька, що коштувала 2,5 - 3 гривні, тепер продається по 6 гривень. А цей продукт, після хліба, один із самих рятівних на столі незаможних. Що буде, якщо ця демократична страва стане делікатесом? Такий зовні нескладний схематичний ланцюжок неоподаткованої торгівлі, тобто звичайного казнокрадства. Навіть приблизні підрахунки показують, що тіньова складова рибного ринку велика. Звернемося до офіційних даних.
За 2001 рік по всій Одеській області випуск баличних виробів склав 3 тонни на рік. Для міста з півторамільйонним населенням це означає, що навряд чи комусь міг дістатися хоч шматочок. Також важко повірити, що одесити і гості міста змогли за весь рік з’їсти лише 50 тонн оселедця. Важко тому, що прилавки заповнені цим товаром. Так само, як і раками, вилов яких у даний момент заборонений, але їх продають у великій кількості. При цьому вилови значно знижуються (знову ж нагадуємо, за офіційними підрахунками). Так, якщо в 1997 році загальний вилов риби по області склав майже 42,9 тис тонн, то в 2002 він знизився до 28,9 тис тонн. При цьому цікаво, що ще кілька років тому основну частину вилову постачали великі рибовидобувні сільгосппідприємства, господарські об'єднання. Тепер домінанта закріплена за дрібними господарствами, рибальськими артілями, загубленими в очеретах - з багатьма немає навіть телефонного зв'язку. У 1995 році на їхню частку припадало 99 тонн виловленої риби. Минуло 7 років - і вони стали видавати в 55 разів більше.
Виходом зі становища стало створення Асоціації користувачів на окремих водоймах, що працюють у так званому режимі спеціалізованого товарного рибного господарства - СТРГ. При такому режимі водойми передаються об'єднаному користувачеві. Таким чином, замість 20 - 30 колишніх з'являється один господар - асоціація. Прикладом може служити РА "Хаджибейський лиман" - на Хаджибеї. Те ж можна бачити на Тузлівському лимані, на Сасику, на придунайських озерах Кагул і Картал. Крім того, що роботу об'єднань можна контролювати, вони самі беруть на себе функції щодо охорони водойм і забезпечення їхнього зариблення. Самі ж регулюють число користувачів.
ЗАТ "Аква" навіть реконструювало риборозплідник у селі Орлівка, у результаті чого рибний ресурс у довірених йому водах поповнився 280 тоннами коропа, товстолобика і білого амура.
Але складнощі переслідують і цей, здавалося б, успішний реанімаційний процес.
На думку фахівців, потрібна регіональна програма розвитку рибного господарства, що, насамперед, пропрацювала б питання управління галуззю. В даний момент воно цілком належить Держдепартаменту рибного господарства (Міністерству агрополітики), далекого від наших місцевих проблем і специфіки. Друге - необхідно визначитися з додатковим фінансуванням стосовно асоціацій. Справа в тому, що раніше зариблення відбувалося за державної підтримки користувача. Воно компенсувало значну частину витрат. Тепер принцип зберігся, але реалізується він слабенько: допомога рибодобувачеві в останні роки надходила в розмірі не більше 5%, все інше – за свій рахунок. Державі це вигідно, а господарю не дуже. Тому він починає вдаватися до хитрощів. Знову ж впливає відсутність оптового рибного ринку, його замінює дрібна, роздрібна торгівля «з-під поли». Такий ринок має бути обов'язково створений. Регіональна програма, безперечно, допоможе й активізації звертань до Кабміну, щоб той прискорив ухвалення закону, пов'язаного із здачею водойм в оренду. Усі ці недоліки створюють рибному промислу нестабільність, що робить галузь непривабливою для вкладання інвестицій. Однак завдання створення ефективного користувача не знімається. Тим більше, що перші кроки вже робляться.
