У достопам’ятні часи першобудівників Одеси ховали на 1-му міському цвинтарі, який згодом було названо Старим. Там знайшли вічний притулок тисячі й тисячі городян. За якийсь час імена багатьох із них золотими літерами було вписано в історію Одеси, та й усієї країни. Про їхні діяння розповідають підручники історії й музейні експозиції.
Один із засновників міста Фелікс Де-Рибас; генерал-майор Микола Герсеванов – герой Кримської війни, засновник товариства сільських господарів півдня Росії; Лев Пушкін – брат великого поета; герой Вітчизняної війни 1812 року генерал-губернатор Новоросійського краю граф Олександр Строганов; герой війни 1812 року генерал-майор Павло Пущин; генерал від артилерії, організатор оборони Одеси під час Кримської війни граф Дмитро Остен-Сакен; герой війни 1812 року та Кримської війни генерал і граф Олександр Лідерс, іменем якого названо один із одеських бульварів; генерал від інфантерії, національний герой Болгарії та Росії Федір Радецький; герой війни 1812 року генерал Іван Сабанеєв, на честь якого названо один із одеських мостів; громадський діяч, онук останнього гетьмана України граф Петро Розумовський; доктор медицини, організатор першої в Європі грязелікарні на Куяльницькому лимані Ераст Андрієвський; Іван Бларамберг – організатор і перший директор Одеського археологічного музею; відомий архітектор Лев Влодек; видатний український економіст, член уряду Винниченка Михайло Туган-Барановський; Михайло Толстой, Олена Ган, Віра Холодна… І багато, багато видатних одеситів. Не побоюючись припуститися перебільшення, можна сказати, що Старий цвинтар протягом століття був справжнім пантеоном Одеси.
На жаль, влада робітників та селян не жаліла нікого й нічого, навіть некрополів. У середині 30-х років цвинтар і цвинтарну церкву було пограбовано та поруйновано, а на звільненій території було розбито парк, якому позбавлені страху Божого будівельники нового життя дали ім’я свого вождя. Так в Одесі з’явився парк культури та відпочинку імені Ілліча. Просто по могилах проклали алеї, просто на кістках виникли розважальні заклади…
Минули десятиліття. І хоча згодом влада ретельно приховувала від нових поколінь інформацію про старий міський цвинтар і про його знищення, пам’ять не померла. На подив багатьох, у роки так званої перебудови одесити висунули вимогу покласти край варварському використанню старого міського некрополя, прибрати з місць поховання розважальні, питні та інші заклади, створити там меморіальний парк.
Звісно, не йдеться про відновлення старого цвинтаря – це технічно неможливо. Проте збережені документи, плани, фотоматеріали дають змогу зробити багато що: відновити старі алеї, щоб люди не ходили по похованнях; відновити церкву, організувати в одній із збережених споруд музейну експозицію.
Якихось особливих заперечень з боку міської влади не надійшло ні тоді, ні пізніше. Але й очікуваної активності з боку відповідних структур міськвиконкому не було помічено. І якщо в перші роки після розпаду Союзу існували об’єктивні причини, що перешкоджали здійсненню шляхетного задуму, то сьогодні вже очевидно, що створенню історико-меморіального комплексу опираються комерційні інтереси тих, хто “робить бізнес” на останках похованих – у буквальному розумінні цих слів – і кого явно опікує хтось із міських чиновників. В іншому разі зовсім незрозуміло, навіщо потрібно було зволікати й ускладнювати реалізацію у принциповому плані досить простого та прозорого задуму.
Ще 1995 року, відгукуючись на звертання обласної організації Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури, інших громадських організацій і окремих громадян, Одеський міськвиконком видав розпорядження про те, щоб перетворити парк імені Ілліча на історико-меморіальний. Було навіть проведено конкурс на краще вирішення цього завдання. Щоправда, всі його матеріали згодом зникли, нічим не посприявши шляхетному починанню. І якщо його дехто ще пригадує, то лише як єдиний захід, вжитий на виконання згаданого рішення міськвиконкому.
А веселощі на колишньому цвинтарі тривали, і обурена громадськість вигукувала: доки?!
Восени 2002 року міський голова Р. Боделан підписав розпорядження “Про створення оргкомітету з питання створення на території парку культури та відпочинку імені Ілліча історико-меморіального комплексу”. Важко сказати, чи почув міський голова звертання громадськості, а чи просто чиновники міськвиконкому звернули увагу на те, що в Одесі не виконується розпорядження Кабінету Міністрів від 20.07.1998 року “Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України”, але це був крок у вірному напрямку. Тим більше, що й минулорічний Указ Президента України “Про 150-річчя Східної (Кримської) війни” зобов’язує місцеві адміністрації довести до ладу місця поховань героїв цієї війни, яких іще чимало на Старому цвинтарі.
Що ж устиг зробити за понад рік цей новий оргкомітет? Щиро скажемо, - небагато: провів три засідання, підготував проект нового рішення конкурсу на розробку ескізного проекту історико-меморіального комплексу, що може лише ще більше ускладнити ситуацію, зволікти створення меморіального парку на непевний термін.
Насамперед викликає принципову незгоду пропозиція оргкомітету про створення меморіалу не на всій території парку ім. Ілліча, що було передбачено рішенням міськвиконкому від 2 червня 1995 року і що було підтримано широкою громадськістю, а лише на “окремих земельних ділянках”. Хотілось би запитати у шановних винахідників, який це матиме вигляд у натурі? На деяких алеях колишнього цвинтаря з’являться окремі меморіальні об’єкти, а на інших “окремих ділянках” триватимуть розваги на кістках покійників?..
В умовах малопродуктивної діяльності оргкомітету виникла ініціативна група громадян Одеси, до складу якої увійшли представники Центру незалежних екологічних і культурних програм, громадської організації “Дім Де-Рибаса”, об’єднання православних журналістів, члени громади церкви Всіх Святих, представники Одеської єпархії УПЦ. Нами був розроблений проект програми заходів щодо створення історико-меморіального комплексу, який було передано голові оргкомітету, заступникові міського голови панові Палієнку. На наш погляд, роботи першого етапу організації меморіалу на Старому цвинтарі мають передбачати відновлення планування алей (які, звісно, не мусять бути прилеглими до могил, як це діється зараз), відновлення вхідних воріт і церкви Всіх Святих. Надалі, у міру збору матеріалів і коштів, можна буде розпочати організацію музею та виставкової зали, встановлення окремих меморіальних знаків. Очевидно, проведення творчих конкурсів буде корисним саме на цьому етапі.
Ну, а поки що… Поки що на території колишнього міського некрополю функціонує парк культури та відпочинку. Не беремося судити про відпочинок, але яка та культура, кожен може бачити сам. Переважно там випивають і закусюють. І торговельна людність жодним чином не переймається тією обставиною, що займатися бізнесом їй випадає на могилах: після публікацій у місцевих газетах і низки телепередач навряд чи хто може послатися на власну непоінформованість. Під час нещодавнього відвідування парку ми бачили, як запопадлива торговка використовувала гранітну плиту – уламок зруйнованого пам’ятника – як підставку для ящика з пляшками…
У давнину говорили: мертві сорому не ймуть. А живі?
