Знайомство із санаторієм “Салют” я почав з прочитання записів у “Книзі відгуків”. У ній злилися поезія і проза, написані в подяку тим, хто поправляє здоров'я: інвалідам Великої Вітчизняної війни, учасникам бойових дій. А приїжджають сюди за путівками з усіх куточків України. Під відгуками зазначено адреси: Київ, Харків, Вінниця, Полтава, Ясинувата, Хмельницький... Кавалер ордена Слави А. Калицький з села Ново-Федорівка, що в Миколаївській області, фронтовик Н. Тлупак з Вінницької області, О. Лопатюк з Хмельниччини пишуть: “Люди в білих халатах, низько вам вклонитися хочемо. Приносимо вам подяку за турботу”. Тамара Іванівна зі Львова і Людмила Завгородня бажають, щоб Бог благословив співробітників за терпіння і ласку”. А от Н.І. Перепелиця з м. Рівне відзначила те, що у бібліотеці санаторію різноманітний фонд літератури українською та російською мовами. Є такі видання, яких немає навіть у Рівненській обласній бібліотеці.
Всі, хто лікується, відзначають: і доброту, і чиюсь епізодичну черствість, і навіть тимчасову відсутність ручки біля Книги відгуків – “потрібно зі своєю приходити”, і раптову зупинку ліфта... Олександр Анатолійович Садовник, в цілому задоволений добрим ставленням обслуговуючого персоналу, висловив незадоволення тим, що йому, бачите, не дозволили ходити взутим у приміщенні для лікувальної фізкультури.
Коли я поділився враженням від прочитаного з начальником санаторію заслуженим лікарем України Миколою Васильовичем Івановим, він сказав: “Добрі відгуки нам сил додають, а зауваження підганяють. Намагаємося, щоб їх було якнайменше. Жодне з них не залишаємо без належної реакції. Головне для нас – пацієнт, з його хворобами, особливостями характеру, індивідуальними вимогами. Про це ж я сказав і міністру праці і соціальної політики України Михайлові Миколайовичу Папієву, який нещодавно побував у санаторії”.
- Які враження склалися у пана міністра?
- Гарні. Він відповів на всі запитання тих, хто лікується, запевнив, що санаторію виявлятиметься належна підтримка. Адже тут поправляють здоров'я люди, заслуги яких перед Україною важко переоцінити. Сьогодні, коли йде підготовка до 60-річчя визволення України від фашистської окупації і 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні, саме фронтовикам, як нікому іншому необхідно допомагати всіляко.
- Миколо Васильовичу, враження враженнями, а як справи з фінансуванням?
- У нинішньому році будуть виділені необхідні кошти для того, щоб санаторій функціонував безперебійно. У цьому я ще раз переконався на засіданні колегії Мінпраці і соціальної політики, у роботі якого нещодавно брав участь.
- Це приємно чути. Виходить, є база для того, щоб підвищувався рейтинг “Салюту” серед широкої мережі санаторіїв. Який він сьогодні?
- Ми ні з ким не змагаємося. У нас є чітко окреслене коло завдань і колектив прагне їх вирішувати, як прийнято говорити у військових, точно й у термін. На сьогоднішній день на лікуванні в “Салюті” перебувають близько п'ятисот чоловік. Їм адресовані наша турбота і допомога. Лікарі і медсестри повинні їх ефективно лікувати. Санітарки – забезпечувати чистоту і затишок у приміщеннях. Кухарі й офіціантки – вчасно нагодувати. У кожного підрозділу нашого великого колективу свій обсяг роботи. І приємно, що її результати не залишаються без уваги не лише тих, заради кого ми трудимося.
- Що Ви маєте на увазі?
Микола Васильович, перш ніж відповісти на запитання, показав на Диплом, що лежав на його робочому столі. Потім прочитав: “Санаторій “Салют”. Директор М.В. Іванов. За перемогу в конкурсі “Кращий роботодавець року”. У тексті підкреслювалося, що Диплом вручається за досягнення високих показників в економічній діяльності, забезпечення належного рівня охорони праці, ефективне використання трудових ресурсів, створення нових робочих місць. Стиль – відрізняється від стилю записів у “Книзі відгуків”, але так само як і вони дає підставу сказати від чистого серця: “Люди в білих халатах, низько Вам вклонитися хочемо”. І як добре, що на тлі чи то розпаду, чи то розвалу санаторної мережі в нас, на Одещині, збереглися і зміцнюються такі санаторії як “Салют”, що нормально функціонують для народу, Не можна було не погодитися з інвалідом Великої Вітчизняної війни В.А. Білоглазовим з Ясинуватої, що назвав санаторій острівцем надії для тисяч наших співвітчизників. Віриться, що цей острівець не затоплять чиїсь черствість, бездушність, бюрократизм і не розгориться на нього, що розташувався у привабливій приморській зоні, апетит якого-небудь новоявленого ненаситного прихватизатора .
