На минулому тижні в Одесі відбулася установча конференція, на якій було створено обласну організацію Всеукраїнського громадського об'єднання «Інтелектуальний форум України».

27 лютого 2003 року відбувся інтелектуальний форум країни, в якому взяли участь учені, працівники освіти, медики, студенти, представники духовенства з усіх регіонів України. Ініціаторами форуму виступили Фонд інтелектуального співробітництва “Україна-XXI сторіччя”, НАН України, Спілка ректорів вищих навчальних закладів. На ньому було ухвалено рішення про створення Всеукраїнського громадського об'єднання “Інтелектуальний форум України”, затверджено оргкомітет, головою якого став народний депутат України Богдан Губський.

На сьогоднішній день в цілому по країні створено близько 2000 первинних організацій, в Одеській області їх 65. На установчу конференцію до обласного центру прибули майже чотириста делегатів від міста Одеси та всіх районів області. У президії цих представницьких зборів, які відбувалися у залі російського драматичного театру – голова облдержадміністрації Сергій Гриневецький, народні депутати України Богдан Губський, Олексій Козаченко, Володимир Демехін, академік НАН України Сергій Андронаті, директор Одеської державної наукової бібліотеки ім. Горького Ольга Ботушанська, директор Южненської школи № 3 Микола Гузик, ректор ОНПУ Валерій Малахов та інші.

Делегатам було запропоновано порядок денний, основними питаннями якого були: “Про створення Одеської обласної організації Всеукраїнського громадського об'єднання “Інтелектуальний форум України”, ухвалення проекту Статуту організації, вибори голови, Ради і ревізійної комісії. Також учасники обласної конференції розглянули питання про делегування своїх представників на установчий з'їзд об'єднання до Києва.

Народний депутат України професор Богдан Губський, який виступив на конференції, відзначив, що інтелектуальний потенціал Одещини є одним з найпотужніших і найактивніших у нашій країні. Цей факт, а також необхідність створення в регіоні організації, здатної сприяти вирішенню проблем розвитку цього потенціалу, підкреслювали в бесіді з кореспондентом “Одеських вістей” делегати конференції.

- Впевнений, що в регіоні така організація необхідна, - говорить академік НАН України Сергій Андронаті. – За права, за розвиток науки необхідно боротися, оскільки одними деклараціями ми нічого не вирішимо. “Інтелектуальний форум України” порушує ширші завдання на відміну від подібних організацій, зокрема, Федерації українських учених. Крім розвитку науки, відстоювання прав учених, у планах об'єднання багато економічних і соціальних завдань, спрямованих на підвищення іміджу нашої держави.

- Безумовно, нам потрібна така організація, - вважає народний артист України Михайло Бакальчук, - і дуже почесно, цікаво і гідно, що тут у залі зібрався весь цвіт Одещини. Символічно і те, що після офіційної частини перед делегатами на сцені театру виступить з концертною програмою наша зміна – діти.

- Зважаючи на те, що сьогодні ставлення особливе до культури, на жаль, за залишковим принципом, вважаю за необхідне створення будь-яких об'єднань і організацій, здатних змінити ситуацію. Якщо ми самі не будемо говорити про наші проблеми, хто ж нас почує? – впевнена директорка бібліотеки ім. Горького Ольга Ботушанська.

На установчій конференції з доповіддю виступив голова Одеської облдержадміністрації Сергій Гриневецький. Зокрема, губернатор сказав:

- Проведення форуму інтелектуальних сил – важлива подія для регіону, оскільки питання консолідації працівників інтелектуальної праці назріла вже давно.

Приємно відзначити, що одним із завдань такого об’єднання є “підвищення соціального статусу та престижу працівників науки, культури, медицини, мистецтв, та інших сфер інтелектуальної праці.”

На жаль, в українському суспільстві продовжує домінувати хибне ставлення до інтелектуалів. Певним чином воно успадковане з радянських часів, коли на інтелігенцію дивилися як на прошарок, стиснутий між робочим класом і пролетаріатом, а на працю педагога, письменника, вченого як на другорядну порівняно з матеріальним виробництвом. Стрімкий та некерований перехід до ринкової економіки, який супроводжувався первісним накопиченням значних капіталів, ще більш ускладнив їх становище. Серед ділової еліти, яка з’явилася на хвилі реформ, запанувало уявлення про те, що само по собі наявність значних грошей стало єдиним критерієм наявності інтелекту.

Слід нагадати, що в історії України були відомі промисловці Терещенко і Симиренко, але разом з тим ніхто не ставив під сумнів суспільну роль Грушевського чи Вернадського.

Як результат подібного ставлення, відбувається вже помітний процес деінтелектуалізації суспільства, проявом якої стали внутрішня та зовнішня міграція представників цієї категорії. Виявом внутрішньої міграції став, зокрема, відтік кадрів у інші галузі, де була реальна можливість заробити гроші для себе та для своєї родини. Що стосується зовнішньої міграції, то її динаміка повинна змусити всіх нас переосмислити політику стосовно інтелектуальної праці.

Не меншу стурбованість викликає і старіння інтелектуальних кадрів. Відсутність стимулів для заняття наукою призводить до того, що молодь орієнтується переважно на те, щоб отримати наукову ступінь. Водночас зростає кількість тих, хто хоче отримати високе наукове звання, не докладаючи до цього розумових зусиль, тиражуючи застарілі ідеї. Наукова ступінь розглядається як своєрідний додаток до посади.

Що може зробити в цьому напрямку держава? Тут існує декілька шляхів. Перший з них – створення умов для зайняття інтелектуальною діяльністю, зокрема стимулювання наукової роботи. Це повинно виглядати не тільки у вигляді безпосереднього збільшення фінансування фундаментальних досліджень. Одним з ефективних інструментів можуть стати гранти, які будуть надаватися після конкурсного відбору, що створить нормальне конкурентне середовище серед науковців.

Це до речі дасть можливість перейти від моделі “витратної науки” до реальної комерціалізації наукових знань. Визнання інтелектуальної власності як основи реального зростання економіки дозволить перейти від простого споживання до продажу продуктів інтелектуальної праці, залучити до господарчого обігу об’єкти інтелектуальної власності, створити підгрунтя розвитку держави у ХХІ столітті. До речі, як показав досвід, певна частина наукових кадрів зуміла адаптуватися до нових ринкових умов і навіть навчилася створювати капітал на власних наукових розробках. Але їх питома вага ще незначна.

Друге – підтримка обдарованої молоді. Треба зазначити, що програмою облдержадміністрації “Регіональна ініціатива” передбачений комплекс заходів у цьому напрямі, зокрема, надаються сприятливі умови для розширення доступності навчання в школах естетичного виховання та мистецьких навчальних закладах, встановлюються щомісячні та щорічні стипендії.

Третє - це створення сприятливого інвестиційного клімату. Моє стійке переконання, що інвестиції сьогодні потрібні не тільки в економіку, але й в освіту, науку та культуру.

Нарешті, четвертий напрям безпосередньо стосується умов життя інтелектуалів. Як відомо, хіба що не в найгіршому стані опинилася сьогодні інтелігенція, яка проживає в малих містах та селах. Те, що молодь, яка поїхала до навчання до Одеси не поспішає повертатися додому на роботу, значною мірою викликано умовами життя. Тому серед найважливіших завдань, передбачених програмою “Регіональна ініціатива”, є проведення житлово-комунальної реформи, подальший розвиток соціальної інфраструктури в сільських районах області, подальша газифікація та забезпечення населення якісною питною водою.

Хтось може запитати – чи справді існує взаємозв’язок між житлово-комунальною реформою і стимулюванням інтелектуальної праці? Відповім зустрічним запитанням – чи легко думати над глобальними проблемами, коли в хаті нема тепла та води? Можна, звісно, згадати приклад Діогена, який жив у бочці, але ж на дворі ХХІ століття. От і виходить, що побутові проблеми здатні відбити бажання займатися інтелектуальною працею будь у кого. Тому проведення комунальної реформи ми розглядаємо як невід’ємний елемент створення нової якості життя людей.

Як вже було сказано, активізація інтелектуального чинника вимагає і відповідних дій з боку середовища інтелігенції. Ми бачимо їх, в першу чергу, в активній участі науковців, освітян, культурних діячів у розробці та супроводженні регіональних та державних програм.

Прикладом може слугувати програма “Регіональна ініціатива”, яка розроблена на основі детального аналізу наявних продуктивних, трудових, наукових ресурсів регіону. Фактично кожен з її пунктів потребує сьогодні відповідного наукового супроводження, тобто поєднання інтелектуальних зусиль вчених із організаційним досвідом управлінців. Серед проблем, які потребують активної участі науковців – запровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій, проведення моніторингу в екологічно небезпечних районах, таких, наприклад, як озеро Сасик, збереження історичної спадщини області, і, нарешті, участь у розробці нормативно-законодавчих актів, які стосуються ключових проблем регіону.

У нас вже є позитивні приклади роботи. Так, зокрема, за участю одеських вчених була розроблена програма соціально-економічного розвитку Українського Придунав’я.

Разом з тим однією з найгостріших проблем є насьогодні консолідація інтелектуалів, як певної соціокультурної групи. Звичайно, інтелігенція не була б інтелігенцією, якби вона була ідеологічно одноманітною. І ми спостерігаємо на практиці, як різновекторність ідеологічних спрямувань інтелектуалів реально перешкоджає подальшому поступу України.

Серед представників опозиції також знаходиться чимало інтелектуалів. Безумовно, що в їх пропозиціях та критичних зауваженнях, є чимало корисного. Але все це корисне губиться за деструктивною позицією, за ідеологічними догмами, які заважають їм більш ширше глянути на завдання, що стоять перед державою та суспільством.

Українську історію значною мірою творили саме інтелектуали, такі, як той же Винниченко, Грушевський, Липинський. Однак, як відзначають дослідники історії, саме відсутність єдності, неможливість віддати перевагу більш широким загальнодержавним інтересам над вузько партійними, стати понад ідеологіями, було однією з причин, які призвели до руйнації української державності на початку ХХ століття.

Разом з тим, наявність певних корпоративних інтересів мимоволі підштовхує її до єднання не тільки у творчі спілки, а й у більш широкі громадсько-політичні об’єднання. Сподіваюся, що Форум інтелектуальних сил стане однією з таких консолідуючих гілок.

Головою Одеської обласної організації Всеукраїнського громадського об’єднання “Інтелектуальний форум України” обрано народного депутата України О.О. Козаченка.

На знімках: у кулуарах конференції.