У СІМНАДЦЯТЬ ДІВЧАЧИХ ЛІТ
Напередодні славетної історичної дати – 60-річчя визволення Одеси від фашистських загарбників - редакційна пошта особливо багата на листи про бойовий шлях, ратні подвиги, сьогоднішні турботи ветеранів Великої Вітчизняної війни. Один з таких листів – від заступника голови Ради ветеранів Малиновського району м. Одеси В.М. Мусієздова. Він розповідає:
“Найбільш активна учасниця нашої ветеранської організації – Антоніна Олександрівна Вертунова-Гучок. Уродженка Кіровограда, вона перед самою війною закінчила школу і незабаром, у 17 років, стала розвідницею-зв’язковою у відомому партизанському загоні М.Г. Бувальця. Пройшла із загоном, що входив до партизанського з’єднання С.А. Ковпака, славний бойовий шлях. У 1944 році разом з військами Радянської Армії партизани визволяли Кіровоград, і з того часу Антоніна Олександрівна воювала уже у діючій армії. Була розвідницею, брала участь у боях за визволення Одеси та Одеської області, у штурмі і взятті Берліна.
Після війни вона закінчила педагогічний інститут і багато років працювала вчителем у школах Ізмаїла, Арциза, с. Виноградівки Арцизького району. Педагогічний стаж – 40 років. Антоніна Олександрівна і сьогодні бажаний гість у навчальних закладах. Її розповіді про подвиги партизанів, про фронтові будні, її правда про війну – неоціненний внесок у справу патріотичного виховання молоді”.
Невдовзі нам довелося познайомитися з героїнею листа. Не так давно вона відзначила свій 80-річний ювілей. Але коли ця усміхнена, ясноока, швидка у рухах жінка переступила поріг редакційного кабінету, мимоволі подумалося: ось людина, над якою літа не мають влади. Її життєвій енергії, справді, можуть позаздрити деякі молоді люди, які губляться перед будь-якими, іноді такими незначними, житейськими негараздами.
Але ж за плечима у неї не лише пережите воєнне лихоліття з низкою неймовірних випробувань і втрат, але й бойові справи, високе ім’я яким – подвиг. Це вона з групою партизанів, ризикуючи життям, рятувала у рідному Кіровограді 30 дітлахів: малюків у віці від 6 років гітлерівці доставили у санітарну частину, щоб брати кров для шпиталів, - діти були приречені на загибель. До цього часу в її пам’яті очі врятованих дітлахів – заплакані, перелякані, такі рідні...
Це зв’язкову Антоніну посилали на розвідку, щоб дізнатися, якими дорогами повезуть юнаків, яких гнали до Німеччини: операція щодо їхнього врятування пройшла успішно. Це вона провела від села Степанівки до Кіровограда групу парашутистів з Великої землі: 35 кілометрів надзвичайно небезпечного шляху здолала разом з десантом – і виконала дуже складне завдання. Про неї, зовсім ще юну партизанку, з повагою говорили досвідчені бійці: “І в розвідці, і в бою не підведе”.
За ратні подвиги А.О. Вертунова-Гучок удостоєна багатьох бойових нагород, серед яких – орден Вітчизняної війни, медалі “За відвагу”, “За взяття Берліна” та інші.
... Роки, звичайно, своє все ж таки беруть. Ось і інвалідність лікарі визначили, і відпочивати більше рекомендують, доводиться іноді і на палицю спиратися при тривалих прогулянках по міських вулицях... Але бездіяльний спокій не для таких людей. Не дарма ж про них кажуть – жива легенда. Вони й сьогодні – яскравий приклад стійкості, самовідданості та невичерпної душевної щедрості.
Наш кор.
Читач пропонує «ФРОНТОВІ ЗГАДАЙМО ДНІ...»
За рік ми врочисто відзначатимемо 60-річчя нашої Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Не можна при цьому забувати, що Перемозі передувала велика визвольна місія Радянської Армії в багатьох країнах Східної та Південно-Східної Європи, де на бойовищах залишилося багато тисяч наших солдатських могил. Сьогодні дехто про це ніяково мовчить, забуваючи історію.
Мені здається, є потреба випустити у світ видання, яке б увібрало в себе оповіді про героїчні шляхи Перемоги. Користуючись досвідом моїх земляків з Донбасу, де я народився, пропоную зорієнтувати небайдужих до історичної правди одеських меценатів на видання збірки спогадів, але не командирів-начальників, а рядових трударів війни в сірих шинелях. Їхні спогади, думки про війну – безцінні свідчення історії.
Кожному з нас, ветеранів, є що пригадати. Я був сержантом-зв’язківцем, можу розповісти про незабутню Яссько-Кишинівську битву, яка відкрила нам дорогу на Балкани, про визвольний похід мого 32-го стрілецького полку у складі 57-ї армії, що пройшла найдовший бойовий шлях за межами СРСР. Я зі своїм полком пройшов по Молдавії, Румунії, Болгарії, Сербії, Угорщині, Словаччині, Австрії, а потім – Чехії.
Якщо моя пропозиція потрапить на сприятливий грунт, вважайте мене добровільно мобілізованим на цю святу справу з патріотичних міркувань.
Гадаю, на мою думку пристане й багато хто з одеситів-ветеранів, які можуть зі сторінок такого видання розповісти про свою участь у визволенні від фашизму країн Європи.
Борис ІВАНИЩЕНКО, секретар бюро Одеської групи ветеранів 57-ї армії.
ВІД РЕДАКЦІЇ. Адресуємо цей лист учасника бойових дій Б. Іванищенка одеським книговидавцям: пропозиція ветерана видається нам вартою уваги та втілення в життя.
ФІЛАТОВЦІ ЗАВЖДИ НА ВИСОТІ
Вісім років тому в НДІ очних хвороб і тканинної терапії ім.В.П.Філатова мені зробили операцію на оці – замінили кришталик. І от настав час повторної такої операції. Потрапив я до тих же лікарів – завідувачки відділення травматології та опіків очей, доктора медичних наук, професора Тетяни Андріївни Красновид, хірурга-офтальмолога Вікторії Володимирівни Яні. До цих людей відчуваю глибоку повагу і сповнений почуття вдячності за повернення зору. Кожному пацієнту вони приділяють максимум уваги, буквально виняньчують своїх хворих після операцій, вкладають увесь свій досвід та майстерність лікаря в те, щоб до людини повернувся зір і нормально функціонували очі.
Потрібно сказати, Філатовський інститут високо тримає марку, залишаючись не лише вітчизняним, але й одним із світових флагманів офтальмології. Сюди звертаються люди щодо проблем зору не лише з України, країн СНД, але й з далекого зарубіжжя. Від багатьох пацієнтів доводилося чути, що після операцій, зроблених в інших клініках, на лікування відправляють до Одеси – тут потужна діагностична, лікувальна та наукова база, чудові спеціалісти. Хворі з травмами очей, особливо опіковими, нарікають, що втратили дорогоцінний час для відновлення зору, не приїхавши одразу на лікування в НДІ.
Зараз кількість клінік та очних відділень у різних лікарнях зростає, але якість лікування, на жаль, у багатьох залишає бажати кращого. Пацієнти не завжди можуть правильно орієнтуватися у виборі. Малоімущі шукають, де дешевше. Хотів би порадити з власного досвіду: з проблемами очних хвороб, особливо після травм, найкраще звертатися до клініки НДІ ім. Філатова. За результатами хірургічних втручань і наступного лікування вона найнадійніша, а за вартістю, як я переконався, цілком доступна.
Приємно, що інститут з роками зміцнює своє провідне становище в офтальмологічній науці на благо тих, хто страждає від проблем зору.
Іван МЕДВЕДЄВ, учасник війни, ветеран праці. м.Білгород-Дністровський.
БЕЗ ЛОЖКИ ДЬОГТЮ НЕ ОБIЙШЛОСЯ…
Із задоволенням дізналися ветерани, інваліди війни нашого району про розпорядження голови правління ВАТ “Одесавтотранс” А.С. Ісаченка, згідно з яким забезпечується безкоштовний проїзд інвалідам війни на маршруті 38 “Т” – Овідіополь – Одеса. При цьому виділяється і безкоштовне місце в автобусі для особи, що супроводжує інваліда. Знаємо, що подібні умови створені для проїзду інвалідів війни у мікроавтобусах в Суворовському районі м. Одеси.
Це – відрадні новини. Але не обходиться й без ложки дьогтю. Так, наприклад, в Овідіополі вже понад 2 місяці не працює пільговий автобус, чим порушується Закон “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Невідомо, коли начальник колони М.В. Трофимов вирішить це питання, бо на наші заяви з цього приводу, чіткої відповіді так і не одержали.
На жаль, чомусь в Приморському районі м. Одеси, на відміну від Суворовського, у мікроавтобусах від інвалідів війни вимагають сплачувати проїзд на загальних підставах.
Незрозуміло, чому Закон, єдиний для всіх, не є на ділі обов’язковим для всіх керівників автотранспорту.
Іван ЗАДЕРЯКА, голова Овідіопольської Ради ветеранів. смт Овідіополь.
