Розпаювання землі – процес хворобливий, що повною мірою відчули на собі практично всі сільські жителі. Особливо перепало працівникам бюджетної сфери – освіти, охорони здоров’я, культури, які опинилися, по суті, за бортом цього процесу. Їх ніхто не кликав у землевласники, а коли “нагорі”, нарешті, зрозуміли, що це вкрай несправедливо, землі фактично були вже розпайовані між членами сільгосппідприємств. Тому вчителям, медикам, працівникам культури та спорту довелося задовольнятися тим, що залишилося від земельних угідь. СВОЇ ЗЕМЛІ
У с. Кислиця Ізмаїльського району ця ситуація була загостреною до краю. Для того, щоб зрозуміти, за що боролися сільські бюджетники (невелика частина їх воює й дотепер), потрібно звернутися до історії. У радянський час багаті на землі кисличани спокійно дивилися на те, що частиною їхніх угідь користується інше село – Першотравневе. А що було ділити, якщо все, по суті, спільне? Так було з 1973 до 2000р., коли почалося розпаювання землі. Отоді Кислиця й згадала про своє право, про те, що першотравневці не платять за оренду використовуваної ріллі. На сесії Кислицької сільради було ухвалено однозначне рішення – землі забрати. Але інша сторона настільки призвичаїлася до наявності додаткових 1700 га, що давно вважала їх своєю власністю.
- Три роки тривали судові поневіряння, - розповідав Кислицький сільський голова Михайло Миколайович Шевченко. – Хіба це жарти, що нам довелось пройти через 28 судів? Рішення ухвалювалися на користь то одного села, то іншого, поки за нами не було закріплено повне і беззастережне право на землю. Так і жили: з одного боку тиснули нескінченні суди, з іншого – вибухи обурення сільської інтелігенції, що не могла одержати своєї землі. Водночас угіддя сільгосппідприємств були вже розпайовані по частках від 3,6 до 5 га залежно від якості землі. Відвоювавши судом 1463 га чистої ріллі (загалом 1700 га), відразу виділили бюджетникам – а їх 245 чоловік – по два гектари землі. Для порівняння: у с. Багатому ця категорія населення одержала на пай до одного гектара, у с. Утконосівці – по 0,4 га, у с. Ст. Некрасівці – по 0,23 га. Відчуваєте різницю? Отож, одержавши свої паї, люди начебто заспокоїлися, але їх почали баламутити представники однієї з українських партій у розрахунку на майбутні політичні дивіденди. Заполітизували народ, і врешті до всіх інстанцій потекли скарги: чому, мовляв, нам не виділяють по 4 га?! Та ж якби нам не вдалося виграти судовий розгляд, бюджетники взагалі залишилися б без землі.
- Ну, добре, Михайле Миколайовичу, інтелігенція одержала по 2 га землі. Множимо 245 чоловік на 2 і одержуємо 490 га, тобто у сільради залишається ще близько 1000 гектарів ріллі, і люди знають про це. Ось і накочується хвиля невдоволення.
- Переважна більшість вже уклала договори оренди на землю. Уже готуються держакти на право приватної власності. Залишилися тільки 25 бюджетників, що й далі позиваються. Сільрада не може віддати всю землю, без якої неможливо вирішувати численні проблеми села. Одержуючи орендну плату за землю, ми розпочали спорудження технічного водопроводу, слідом піде питний. Сільчани дотепер п’ють і використовують для приготування їжі дунайську воду. Хіба це гаразд? 69 тисяч гривень вклали в новий дах для дитячого садка на 160 місць, що не працював протягом 6 років. Та хіба тільки це?
- 17 років не знав ремонту Будинок культури, - підключився до розмови його директор В’ячеслав Васильович Кравченко. – Дійшли до цілковитої руїни. Сільрада вклала в його відновлення близько 30 тисяч гривень. Відремонтовано танцювальну залу, проведено опалення, закуплено костюми для народних колективів художньої самодіяльності. Усе це неможливо було б зробити без оренди землі.
…Поруч із будинком сільради йде жваве будівництво. Тут споруджується нове приміщення для пожежної частини, теж на орендні грошики. Сільчани бачать, як старається їхній голова, і здебільшого підтримують його, адже він – за лад, за відродження та благоустрій Кислиці, за забезпечене життя.
