Наприкінці березня в Одесі відбулася зустріч керівників релігійних об'єднань регіону з головою Держкомітету у справах релігій Віктором Бондаренком і головою Одеської облдержадміністрації Сергієм Гриневецьким. Відбулося підписання Угоди про співробітництво Держкомрелігії і місцевої влади щодо дотримання законодавства про свободу совісті і релігійних організацій на 2004 - 2015 роки (далі в тексті – Угода).
Ініціатором виступила Одеська облдержадміністрація, в якої вже напрацьований чималий досвід реалізації державної політики в релігійній сфері нашого регіону. Як відзначив на зустрічі губернатор, за роки незалежності України релігійна карта області значно змінилася. Після 70 років заборон і переслідувань церкви ми спостерігаємо бурхливий ренесанс духовного життя на Одещині. Зміни почали відбуватися з часу 1000-річчя Хрещення Русі, а з 1991 року, коли було прийнято Закон про свободу совісті і релігійних організацій, діяльність різних конфесій одержала правову основу і почала бурхливо розвиватися. Якщо раніше в області було зареєстровано п'ять релігійних об'єднань, то сьогодні – 50. В 10 духовних навчальних закладах навчається близько 700 чоловік. Число віруючих громадян зростає з кожним роком, і це позитивна тенденція.
Церкві повертаються колишні культові будинки. Зі слів губернатора, виявлено ще 37 об'єктів, які підлягають поверненню церковним організаціям. За новим Указом Президента їм повертаються не лише культові будинки і споруди, але й майно. Усього по Україні з 1992 року передано церкві 3700 культових приміщень. І, хоча ще не було законодавчої бази, з музеїв повернуто церкві близько 11 тисяч предметів культу. Як сказав на зустрічі з релігійними діячами Одеси й області голова Держкомрелігії В. Бондаренко, «держава гарантує: усе, що після 1917 року було відібрано у церкви неправовим шляхом, має бути повернуто».
У зв'язку з цим, у взаєминах релігійних організацій і місцевої влади постійно виникають якісь проблеми. Як продуктивно їх вирішувати? В Угоді сказано, що обидві сторони зобов'язуються брати участь у вирішенні питань передачі будинків і майна, у будівництві, ремонті і реставрації будівель, а також у створенні матеріальної бази для здійснення релігійної, благодійної та іншої діяльності.
В Угоді є пункт, у якому Держкомрелігії гарантує організаційно-методичну і консультативну допомогу місцевим органам виконавчої влади щодо застосування законодавства України про свободу совісті і релігійних організацій. За допомогою ЗМІ повинна роз'яснюватися політика держави стосовно релігії, церкви, різних конфесій. Вирішено організувати професійну підготовку щодо підвищення кваліфікації працівників органів виконавчої влади з питань державно-церковних взаємин.
Звичайно, Угода не може врахувати всю багатоплановість сьогоднішніх взаємин держави і церкви. Це добре знає голова Держкомрелігії. Ось що він розповів.
Віктор Дмитрович БОНДАРЕНКО, голова Держкомітету у справах релігій України:
- Хоча церква в нас відділена від держави, вона формує моральне лице суспільства. А це необхідно і державі, і суспільству, і кожній людині. Ми повинні виходити з цього. Стаття 35 Конституції України гарантує кожному громадянину свободу сповідувати будь-яку релігію, безперешкодно відправляти ритуальні обряди, провадити релігійну діяльність. Це рівне для всіх право обирати свій шлях до Бога має під собою біблійні корені. Бог, створюючи людину, дарував їй свободу вибору. І ми виходимо з того, що кожен має право молитися так, як його батьки і діди.
При підготовці Закону про свободу совісті пропонували в преамбулі до нього написати про особливу роль православ'я, як це зробили в Росії. Щоправда, ніякої юридичної ролі це не несе, не дає ніяких привілеїв, це всього лише констатація, але і від цього відмовилися. У всіх цивілізованих країнах передбачена рівність усіх релігій. У нашій Конституції сказано: «Ніяка релігія не може бути визнана державою як обов'язкова».
Минули часи підпільної релігійної діяльності. За радянської влади незареєстровані релігійні об'єднання переслідувалися. Сьогодні реєстрацію скасовано. Ви можете створити будь-яку релігійну організацію, молитися і проводити культові обряди, як вважаєте за потрібне, якщо це не суперечить Конституції, і можете при цьому не доводити до відома органів влади.
Держкомітет у справах релігій і його регіональні управління стежать за дотриманням законодавства і, таким чином, виступають на стороні віруючих, захищають їхні права. Закон 1991 року був дуже добрий для того часу. Але з тих пір відбулися і відбуваються значні зміни в релігійній сфері, а тому і виникають нові проблеми, які потребують законодавчого врегулювання. Будь ласка – приклади.
Солдат хоче, щоб в армії до нього приходив священик. Має він на це право? Звичайно, адже він і в армії залишається громадянином, якому гарантовані права віруючої людини. Багато протестантських конфесій забороняють віруючим брати в руки зброю. Вони готові навіть удвічі довше служити на альтернативній службі, і ми тут на сто відсотків на стороні віруючих.
Чому дитина може ходити до церковної школи лише по неділях? Чому не ввести в освітніх школах духовні уроки, які, мабуть, виховують в дітях добро? Чому професор університету не може викладати в духовній семінарії, а викладач духовного навчального закладу – читати лекції в цивільному вузі? Закон – не прокрустове ложе, він повинен відповідати часу, а час вимагає змін.
Підписана нами Угода про спільні дії Держкомрелігії й Одеської обласної держадміністрації – перший досвід в Україні. Сподіваємося, його будуть наслідувати інші регіони.
