Віктор Стерпул – начальник карного розшуку Любашівського РВВС, починав у ППС, потім, після спецпідготовки у Харкові став помічником дільничного і до 1993 піднімався професійними сходинками аж до керівництва всіма дільничними району. За більш ніж 15 років цієї роботи сходив Любашівку та прилеглі села вздовж і впоперек.
З першого дня роботи зрозумів, яка відповідальність лежить на його плечах. Віктор – місцевий, і понад 15 тисяч чоловік, які мешкають на дільниці, яку він курирує, знають його з самого дитинства. Кашкет, погони на молодому, лише з армії хлопчині, який прийшов працювати до міліції, – це символи влади. Але чи допомагали ці символи у спілкуванні з багато разів судимими земляками?
- Я знав про них усе і знав, як з ними розмовляти. Хтось мене поважав, хтось, мабуть, боявся. Для мене було важливо те, що люди ішли на контакт і визнавали вимоги міліції законними, - згадує ці часи Віктор Тихонович.
Молодого дільничного цінувало начальство, пишалися його роботою найнеупередженіші судді – мати і батько, поважали навіть найпроблемніші земляки. Злочини, що траплялися на дільниці, він розкривав за найкоротші терміни. А перша справа - подвійне вбивство чоловіка і дружини, які незадовго до цього продали автомобіль, Віктор пам’ятає досі. Дізнавшись про те, що сталося, і знаючи кожного мешканця невеликого села, дільничний, не вагаючись, пішов до будинку, де мешкали ті, єдині, які і могли скоїти таке вбивство. Страшний злочин було розкрито менше ніж за добу.
Через кілька років Стерпулу запропонували перейти на роботу у розшук. Він погодився. Свою сьогоднішню роботу характеризує єдиною фразою “Нецікавих справ у нас не буває”. Хоча дуже не любить розповідати про розкриті ним злочини. Чому? Буквально напередодні нашої зустрічі Віктор розкрив чергове вбивство. Як завжди, по гарячих слідах. Двоє друзів мирно щось святкували. Випивали, потім засперечалися, розпочалася бійка. Внаслідок цього один з друзів перерізав другому сонну артерію. Людина стекла кров’ю.
- У нас тихий район, вбивств на замовлення немає. Люди - не дуже багаті, немає “крутих” бізнесменів, - розповідає Віктор Тихонович. - Вбивства найчастіше відбуваються на побутовому грунті. Після розкриття завжди тривалий час залишається гіркота в душі, адже гинуть непогані люди.
Найважчим у своїй роботі начальник карного розшуку Любашівського РВВС вважає вміння спілкуватися з людьми. Простий приклад: знайти в селі понятих. Найчастіше звертаєшся до сусідів. А який сусід захоче підписувати документ проти людини, поруч з якою прожито не одне десятиліття? Доводиться розмовляти, переконувати.
І ще про спілкування. Віктор Тихонович міркує: “Раніше у злочинців була чітка спеціалізація. Злодій-домушник ніколи б не пішов на вбивство. Зараз ситуація непередбачувана. Сьогодні важче розмовляти з людиною, яка повернулася після однієї ходки в зону, ніж раніше з тим, хто відсидів п’ять-шість термінів. Та й люди, на жаль, стали жорстокішими, ніж раніше. Ця безглузда жорстокість лякає найбільше.
Якщо ж говорити про нашу роботу… Часом буває: немає ніяких зачіпок щодо злочину. Думаєш, шукаєш версії, знаходиш, затримуєш злочинця… а потім, опинившись за рішенням суду на підписці про невиїзд, він втікає. Розшукуєш часом не рік-півтора, а й п’ять, і десять років. Як пояснити потерпілим таку позицію суду? Адже для них у цій ситуації у всьому винна міліція...”
Працюючи у розшуку, Віктор Тихонович продовжує жваво цікавитися проблемами дільничних. Адже вони, як і його підлеглі, - оперуповноважені, часто живуть далеко від території, яку обслуговують. Одна надія на плановане будівництво так званих “будиночків шерифа”, де стомлені співробітники зможуть елементарно відпочити.
Чимало проблем виникає і з транспортом. Раніше міліції видавали мотоцикли. Хоч за сухої погоди, але можна було дістатися до віддаленої дільниці. Зараз одна надія на попутні машини. А скільки часу можна прочекати цю попутну машину взимку у холоднечу, восени під густим дощем або під час літньої спеки? Оргтехніку, (хай і потріпану) міліція ще може купити, а щодо транспорту - надіється лише на владу.
- Наші проблеми - це проблеми майбутнього міліції, - говорить Віктор Тихонович. - Подивіться на хлопців, які відслужили армію. Вони сьогодні прагнуть знайти престижну грошовиту роботу. А міліція - це нелегка щоденний труд. Не кожному це потрібно…
Якість роботи Віктора Стерпула характеризують долі його близьких. Обидві дочки, зять пішли його стежиною. Добре розуміючи, наскільки їм буде нелегко, Віктор Тихонович не став відмовляти: кожен має право сам влаштовувати свою долю, впевнений він. Доказ правильності його твердження – його власне життя і професійна кар’єра.
