У США в різний час емігранти-одесити заснували 12 міст з ностальгічно любим серцю ім'ям Одеса, але саме в штаті Невада такого немає. Зате там посеред пустелі виросло місто-казка, відомий усьому світу центр грального бізнесу, - Лас-Вегас. Але якщо в цьому чарівному місті сьогодні близько 500 гральних закладів (правда, 30 з них – найбільші у світі казино), то в українській Одесі у 2003 році видано торговельних патентів на послуги грального бізнесу... 3730! Про неймовірний бум гральної справи з початку XXI століття і поведемо мову. Точніше – про психологічні наслідки захоплення грою для людини.
Давайте одразу скажемо: економічне зростання грального бізнесу дуже і дуже вигідне. Закон про Держбюжет-2004 збільшив вартість торговельного патенту на гральний бізнес удвічі – залежно від виду послуг ціна його тепер становить від 1200 гривень до 120 тисяч на рік. А оскільки гральний бізнес сьогодні перебуває у віданні місцевої влади, то до бюджету Одеси надійдуть мільйони гривень, плюс орендна плата гральних закладів за землю (до речі, в Одесі чомусь нижча навіть, ніж на автозаправки, – всього 4%). Гроші від гральної галузі йдуть на зарплату вчителям, лікарям та іншим бюджетникам, на соціальні програми міста, отже, гральні будинки вигідні всім одеситам.
Не запрошуватиму читача до шикарних казино, таких як “Міраж”, “Рояль флеш”, “Габріела”, “Аркадія плаза”, “Дежа вю”, “Прага”, “Летюча миша”, хоча тамтешнє цілодобове життя надзвичайно цікаве. Там час за американською рулеткою, чи покером Блек Джеком проводять солідні бізнесмени, дорогі адвокати, менеджери, які процвітають, цікаві іноземці, заїжджі зірки шоу-бізнесу, хитромудрі кавказці. Для багатих гра за зеленим ломберним столом – розвага. Там високі ставки і немає гарячкового блиску в очах.
Нас же цікавлять азартні ігри простого народу – з автоматами, прозваними “однорукими бандитами”. Лише сліпий не помітить, що майже на кожному перехресті в людних місцях Одеси, як гриби після дощу, виростають зали гральних автоматів, найчастіше – “Невада”. Всередині цих ковбойських будиночків на колесах, а також у різних підвалах рядочками заманливо переливаються вогниками електронні автомати.
В СРСР казино вважалося прикметою загниваючого Заходу, кублом пороку і розпусти, отже, колишній радянський народ виявився невинно незахищеним проти навали гральних автоматів з-за кордону. Знавець грального бізнесу Віктор Палей розповів мені, що першими завезли до Союзу 220 гральних автоматів комсомольці-кооператори 16 років тому. То були популярні на Заході “однорукі бандити” - автомати, куди опускали монети або жетони, смикали за ручку і чекали бажаної дзвінкої лавини виграшу. Ті прості автомати називали ще “фруктовими”, тому що на обертових барабанах були зображені фрукти. Вони досі неймовірно популярні у США, але ми вже обігнали Америку - майже всюди перейшли на слоти – автомати зі складними різноваріантними комп'ютерними системами. Хоча і дешеві електронні автомати стоять всюди – у магазинах, на ринках, у кінотеатрах, на вокзалах, у молодіжних клубах. Як стверджує Палей, сьогодні можна купити простий автомат секонд-хенд за 1500-2000 гривень (новий коштує від 6000 доларів). “Однорукий бандит” мовчки приносить господареві від 400 до 1500 доларів на місяць. Отже, гра варта уваги.
“Що наше життя? Гра!” – стверджує услід за класиком заставка популярного молодіжного телешоу. Але це дивлячись яка гра. Теорії “людина і гра” присвячували дослідження відомі психологи, філософи, математики, навіть генетики. Сучасний голландський мислитель Хейзінгер у книзі “Homo Ludens” (“Людина граюча”) пише, що “жартівливість, розважальність, кумедність, несамовита радість гри чинять опір будь-якому аналізу, всілякій логічній інтерпретації”.
Людина грала з давніх-давен. Відомо, що азартні ігри в кості було заборонено в Римі, але в них таємно грали самі ж імператори – Цезар, Октавіан, Тіберій, Калігула, Клавдій, Нерон. Забороняли азартні ігри на гроші й у середні віки, і пізніше. Але перемогти невгамовну пристрасть до гри не могли. Що вже говорити про простих смертних, якщо в гральному будинку курорту Вісбаден у 1857 році майбутній великий письменник і мислитель 29-літній граф Толстой програв усі свої гроші – 3000 франків, а в казино Гамбурга і Сан-Себастьяна програвався дощенту Достоєвський. Щоб перешкоджати розоренню дворянських сімей і розпорошенню статків у Росії гральні будинки й азартні ігри було заборонено. А з 1873 року закрили гральні будинки по всій Європі, залишивши лише у Монте-Карло. І в США в багатьох штатах заборонено гральні будинки, ньюйоркери, наприклад, їздять грати в казино сусіднього штату Нью-Джерсі – в Атлантик-сіті. Роздолля гральному бізнесу лише в Австралії, Росії й Україні. Поки що.
Ми не знаємо про свій генетичний інтерес до гри доти, поки не сядемо за рулетку або автомат. Психологи стверджують, що кожен третій може виявитися азартним гравцем, а кожен десятий - ігроманом. Так називається хвороблива пристрасть до гри, навіть не пристрасть, а хвороба така ж, як алкоголізм і наркоманія. Потрапивши у психологічну залежність від залізної іграшки, яка обіцяє неймовірний виграш, людина стає некерованою безрозсудною. Як наркоман, вона приносить до ідола-автомата всі зароблені гроші й обов'язково програє всі, тому що, навіть вигравши, не може зупинитися і продовжує гру, вважаючи, що саме виграні монети принесуть щастя. На жаль, гра тих, у кого “відмовили гальма”, завжди закінчується повним фіаско. Мій гід по гральних будинках Палей, як пушкінська стара-княгиня Германну, розкрив деякі таємниці гральних автоматів. Так, максимальний виграш на дешевих автоматах всього 37 гривень, а якщо в “ящику” є джек-пот, то не більше 375. Це якщо автомати не “підрегульовані”, що не виключається, хоча і досить складно. Краще все-таки грати у залах відомих і “відкритих” компаній, таких як та ж “Невада”. Але зараз не про це.
Психотерапевти відзначають зростання захворювань і самогубств, пов'язаних з ігроманією. Особливо це стосується психіки підлітків, які від автоматів з електронними іграми пересідають за ігрові (у залах вони часто стоять поруч) і потрапляють у психологічну залежність від “ящика”, який обіцяє купу грошей за просто так. На цьому “полі чудес” у підлітка швидко деформується ще тендітна психіка, і він може стати закінченим “маном”. Батькам варто бути уважними до захоплень своєї дитини, інакше потім можливі дуже сумні варіанти долі.
У мене немає статистики по Одесі (така ще не проводилася), а от у Москві, де сьогодні близько 35 тисяч гральних автоматів і 2 мільйони любителів пограти, нараховується 100 тисяч хворих ігроманією. Ми поки що не думаємо про цих нещасних людей. Суспільство виявилося не готове до грального буму, і ніхто не вбачає у ньому особливих проблем. Як, скажімо, в Америці, де гральні заклади відраховують 10% прибутку до фонду психотерапевтичної і юридичної допомоги тим, хто страждає від патологічної пристрасті до гри, де винайдено навіть ліки проти ігроманії – налтриксон.
Звичайно, у перспективі гральний бізнес буде законодавчо введено у суворіші рамки. Можливо, як у цивілізованих країнах, гральні будинки закриють по всій країні, залишивши один український лас-вегас. Нехай закон чітко регулює гральний бізнес, нехай закриються тисячі дрібних гральних закладів і залишаться великі законослухняні компанії, які пропонують послуги вищої якості і виграш 90%, і нехай закон цивілізовано, як на Заході, захищає граючу людину. І тоді, давайте помріємо, у Верховній Раді знайдуться світлі голови і зроблять українським лас-вегасом Одесу, якій сам Бог велить стати привабливим центром міжнародного туризму.
