В останні місяці тема так званих «білих плям» у біографії Віктора Януковича стала надзвичайно популярною серед деяких політиків і журналістів. Причому найбільш наполегливо обговорюються найфантастичніші версії подій більш ніж тридцятирічної давнини. Причина проста – чим ближчі президентські вибори, тим більше бруду ллється на найбільш рейтингових кандидатів на найвищу державну посаду.
Однак, знайшлися і ті, кого зацікавило, що ж насправді відбувалося тоді, коли Віктор Янукович ще був звичайним хлопцем з невеликого робітничого міста Донецької області. Саме до цього міста – Єнакієве – і була прес-службою Кабміну недавно запрошена група журналістів різних видань, щоб вони могли не з чуток, а з архівних документів, а також зі свідчень очевидців та учасників довідатися про те, які реальні події породили ті плітки, якими зараз заповнений інформаційний простір країни.
Треба сказати, це унікальний для України випадок, коли відомий державний діяч дає згоду на те, щоб його минуле вивчалося з усією можливою доскіпливістю. Далеко не кожна людина погодилася б, щоб гіркі сторінки її життя були виставлені на всезагальний огляд, а Прем'єр В. Янукович зробив це з власної волі, ще раз показавши свою відкритість перед людьми.
Справді, Віктор Янукович у молодості двічі поставав перед судом – спочатку він був засуджений за статтею 141 (частина 2) Кримінального кодексу УРСР, а потім - за статтею 102.
І, до речі, він ніколи потім не приховував цього. Хоча, зазначимо, що навіть якщо судимість погашається у звичайному порядку, коли пройде встановлений час після відбування покарання, інформація про зняті судимості не повинна вказуватися в жодних документах. Що вже говорити тоді про ситуацію, коли судимості не просто погашені, а визнані помилковими, тобто, незаконними!
Які ж обставини, що привели єнакіївського хлопця на лаву підсудних? Про це журналістам розповідали Ю.П. Целковський, який був засуджений разом з Януковичем у 1967 році, і А.Ф. Мартиненко, що проходив свідком по другій справі у 1970 році.
Юрій Петрович спочатку згадував про те, як вони з Віктором здружилися на грунті захоплення голубами, але представників преси цікавило зовсім інше. І він розповів, що одного разу вони з Віктором і ще одним знайомим йшли увечері по місту. До них причепився якийсь п'яний – «дай закурити». Целковський візьми і скажи – що, на горілку вистачає, а на куриво немає? Тому ж тільки того і треба було, щоб хмільне геройство показати – зав'язалася бійка, а який з п'яного боєць? Упавши, задирака став погрожувати, що всіх знайде і переб'є разом з родинами. Целковський, відібравши у п'яного годинник, сказав: “Ти тепер точно мене знайдеш, тільки прийдеш, щоб перепрошувати, а не дебоширити”. Три дні годинник лежав у Юрія - чекали власника, але замість нього прийшла міліція і всіх забрала. Кваліфікували як пограбування. Терміни «світили» солідні, і Целковський, у якого недавно дитина народилася, попросив Віктора взяти провину на себе, тим більше, що те ж саме радив слідчий, - мовляв, Віктор молодий, сімнадцятилітньому хлопцю багато не дадуть, а там і амністія до 50-річчя СРСР буде. Віктор не відмовив товаришу і на слідстві говорив, що це саме він вдарив п'яницю, якого зустріли. Хоча, крім цієї самообмови, жодних інших підстав для засудження не було, але суддя сказав, “якщо бере провину на себе, отже, хоче посидіти, так нехай і посидить”. Винними ж визнали усіх.
Про другий випадок розповідав Олександр Федорович Мартиненко. На той час Віктор Янукович, достроково звільнившись, влаштувався на роботу і відновився на вечірньому відділенні у гірничому технікумі. Одного разу, повертаючись після пізніх занять разом з однокурсницею, котра жила по сусідству, він зустрів Мартиненка, який пив пиво з уже досить «піддатими» Геннадієм Бубирем і Дем'яном Пантелеєнком. Віктор зупинився переговорити з Мартиненком, з яким вони збиралися піти на риболовлю, а в цей час Бубир став залицятися до дівчини – та так нахабно, що Вікторові довелося взяти його за груди і відштовхнути. Втративши рівновагу, п'яний упав, а Дем'ян став насміхатися над дружком, і між ними зав'язалася бійка. Залишатися там далі було безглуздо, і Віктор повів додому перелякану до сліз дівчину. Під час судового розгляду, який тривав багато місяців, винних ніяк не могли знайти – піди розберися, що там насправді сталося. І відповідальність вирішили повісити на вже судимого Януковича, який тут проходив усього лише свідком. Бачте, новий рік на носі був – слідчим потрібно було закрити справу, щоб не псувати звітність.
От такі, здавалося б, невигадливі історії... Але правдива повість рідко буває захоплюючою.
І якби у Віктора характер був слабший, так би і пропав він на робочому селищі. Однак він зміг перебороти випробування долі, і допоміг йому в цьому земляк, депутат Верховної Ради СРСР, льотчик-космонавт Г.Т. Береговий. Саме він сказав Вікторов: «Ти повинен боротися за себе так само завзято, як ти борешся за будь-яку справу», - і не просто підтримав добрим словом, але й написав клопотання до облсуду з проханням перевірити обгрунтованість засудження.
Як це відбувалося, докладно пояснив колишній суддя Донецького обласного суду В.Ф. Хованський, який аналізував кримінальні справи. Недаремно кажуть - найскладніше виправдати невинного. Але зараз нікому не потрібно ламати голову над цим непростим завданням - воно було вирішене ще у 1978 році, коли обидві судимості - і 1967, і 1970 року - були визнані незаконними Президією Донецького обласного суду - вищою судовою інстанцією щодо нарсуду м. Єнакієве, який виносив звинувачувальні вироки. Тоді ж було припинено судочинство у справах за відсутністю у діях Януковича складу злочину.
Цей суд, третій у житті Віктора Януковича, ще чверть століття тому визнав його цілком невинним і чистим перед законом.
