Тарутинську районну держадіміністрацію Василь Михайлович ЦАПЕНКО очолює понад дев’ять місяців. «Коли, - говорить, - я дізнався, які багаті тут землі, які чудові люди і як бідно вони на цій родючій землі живуть, подумав: стій, так більше не можна, будемо перебудовуватися».
Наша бесіда з Василем Михайловичем проходила, так би мовити, по гарячих слідах: після ХІІ сесії Тарутинської районної ради.
Депутати затвердили звіт райдержадміністрації з виконання делегованих повноважень, обговорили підсумки виконання програми соціально-економічного та культурного розвитку району за минулий рік.
- Василю Михайловичу, у своєму досить критичному виступі Ви наполегливо наголошували на виконавській дисципліні. Це що на сьогодні - проблема?
- Проблема. Що й із цієї причини низка сільськогосподарських підприємств закінчила рік із втратами, з чим миритися надалі наміру немає. А хіба допустимо, що один винзавод здає мільйон-два гривень акцизного збору, а другий – рівних із ним можливостей – у найкращому разі 100 тисяч гривень? Така сама картина і зі сплатою податків. Про що це свідчить? - багато грошей у тіні працює.
- Ви готові вдатися до якихось кардинальних заходів?
- Докладно проаналізуємо характеристики кожного розташованого на території району підприємства: який його оборот, чи орендує землю, на якій розташоване. Адже в нас є заправні станції, господарі яких, як ви гадаєте, скільки платять за квадратний метр орендованої землі? Копійки. І це за договором!
- Василю Михайловичу, на сесії прозвучало, що понад два з половиною мільйони гривень становить недоїмка за прибутковим податком – мінусовий показник роботи сільських і селищних рад.
- В тім і справа, що це ті гроші, які мають працювати на соціальну сферу. Тому домовлятимемося, щоб усі борги було повернуто, і всі ці гроші пішли на розвиток саме соціальної сфери. Нехай самі ради планують, яку частину коштів витрачати на комп’ютеризацію шкіл, яку – на купівлю шкільного автобуса або на ремонт доріг, ФАПів, клубів. Разом із головою районної ради Георгієм Івановичем Топалом зараз об’їжджаємо кожен населений пункт, дивимося, що реально можна зробити для його соціальної сфери в цьому році. Наголошу – реально. Зараз активізуємо роботи щодо газифікації району. Освоїмо цього року п’ять мільйонів гривень – справа з мертвої точки зрушить.
- А проблема малих сіл – вона ж у районі дуже гостра: ані доріг, ані зв’язку нормального, ані міцних шкільних споруд…
- Найвірогідніше, цим усерйоз ніхто не займався. Телефонний зв’язок у районі справді недоладний. Змінюватимемо становище: вже цього року плануємо прокласти 30 кілометрів кабелю та встановити цифрову електронну АТС. І взагалі, ламатимемо старі уявлення: мовляв, якщо село мале, віддалене, то може й почекати. У нас у районі 46 тисяч населення, 52 населені пункти, і люди, що в них мешкають, потребують тієї самої уваги до себе. Тому домагатимемося, щоб кожна рада разом із базовими господарствами виконувала 50 відсотків обсягу необхідних робіт, а другу половину візьме на себе район. Таке тепер правило: якщо нічого не робитиметься на місцях, то й допомоги з району теж не буде. Жорстко, але інакше інертності не викорінити, а вона виявляється – куди не кинь. Сьогодні в гідному плачу стані наше лісове господарство, а це 10,5 тисяч гектарів. За останні десять років не посаджено жодного гектара лісу. Але цими днями приїздив до нас генеральний директор виробничого об’єднання “Одесаліс” Олексій Мефодійович Гайваненко, і ми спільно опрацювали низку конкретних заходів. Відповідно до одного з них цього року закладемо 100 гектарів лісу.
- Виконання планів і програм потребуватиме й більших укладень. Тим більше, що цей рік для тарутинців особливий: 60-річчя Великої Перемоги та визволення району від фашистських загарбників, 190-річчя Тарутиного, 12 річниця Болгарського собору, а крім того – відкриття Бессарабського ярмарку.
- Так, гроші потрібні великі. На ювілей селища з’їдуться гості, і хочеться гідно їх зустріти. Розпочали ремонт будинку культури. Щодо ремонту доріг теж є домовленість із “Облавтодором”. У будь-якому разі 30 кілометрів доріг зробити ми мусимо. Це мета. Я взагалі вважаю, що кожному треба знати, досягненню якої мети він себе присвячує. Хочеш, щоб твої діти гідно жили? – думай про це, створюй для них робочі місця. У нас у місті досить успішно працює ВАТ “Тарутинський сирзавод”. Його продукція за якістю посіла третє місце в Україні, але його керівники й далі мають намір розширювати можливості заводу – виробляти комбікорми для сільськогосподарських підприємств, а на базі одного з них розвивати власне допоміжне господарство. І є в нас СВК “Красний” – не з сильних. Але тут вирішили закупити племінну худобу, розвивати кормову базу та виробляти високоякісне молоко під тверді сири. Тобто, не треба боятися запроваджувати новації. А головне, в чому я абсолютно впевнений, - треба бути патріотом свого краю. Бо немає дужчої рушійної сили, ніж любов до своєї малої батьківщини.
Тарутине
