Перш ніж зустрітися з моєю героїнею, я вже дещо знала про цю багатодітну родину з Ширяївського району. Надія Ярославівна і Федір Михайлович Тесса народили та виховали 18 дітей. Одна дитина, на жаль, померла. На тлі демографічної кризи та постійної заклопотаності падінням народжуваності в нашій країні, цей факт здався мені майже сенсаційним. А якщо врахувати, що сьогодні важко “вивести в люди” й одну дитину, то виправдане головне питання – як же справляється ця родина відразу з вісімнадцятьма? Як зводить кінці з кінцями? Думалося про це дорогою до клубу “РІО”, де відбулося червневе свято для дітей із сімейних дитячих будинків, яких в області вже дев’ять. Тут зібралися батьки-вихователі, їх підопічні. Було гучно й весело. А я все вишукувала очима – хто ж із них Тесса? Уява малювала мені гиряву, виснажену турботами жінку, який і слово вимовити важко, куди вже тут до бесіди довгої. Але я помилилася. Мені відрекомендували струнку, світловолосу, зі смаком підфарбовану жінку, у вигляді якої було щось загадкове. Напевно, вона розкрила особливу жіночу таємницю, що невідома іншим.
Але про секрети жінки говорять, коли добре знають одне одного, тому починаю з запитань більш немудрящих – чи завжди мріяла про велику родину, де навчалася, працювала? Виявляється, Надія Ярославівна закінчила Одеський сільгоспінститут, працювала лаборантом у НДІ ім. Таїрова. З чоловіком вони однолітки, він за професією тракторист-механізатор. Цією справою займається й сьогодні, тим більше, що був і залишається основним добувачем у родині. Старшому сину 27 років, і він вже обдарував батьків онучкою Вікою, якій три роки.
Усі діти здорові, життєрадісні і, судячи з усього, працьовиті. Розповідаючи про них, мама Надя відзначила, що навчаються вони старанно, здебільшого добре встигають, є навіть “відмінники”. На свято приїхало п’ятеро з них, і я потихеньку спостерігала за ними, порівнюючи з іншими. І Аня, і Світлана, і Сашко, і Сергій, і Олексій поводилися тихо, скромно, але з якоюсь внутрішньою гідністю. Впадало в око їхнє трепетно-шанобливе ставлення до матері.
І запитуючи, чи не шкодує Надія Ярославівна, що замали таку велику родину, заздалегідь припускала, що почую: “Ні, не шкодую!”.
– Усі мої діти бажані й любимі. Я навіть у садок їх не віддавала, удома завжди краще, – розповідає моя співбесідниця.
Але, звичайно, в родині все буває. І поки схвильована Надія Ярославівна піднімалася на сцену для вітань, спробувала розпитати самих хлопців. З’ясувалося, що мама буває й суворою, й вимогливою, а як же інакше...
Але старшенька Світлана чомусь говорить про це з посмішкою. Що ж, свято – не місце для розмови про суворості, тому Світлана охочіше розповідає про свої плани – мріє стати стюардесою. При цьому вона турботливо поглядала на молодшого братика, адже квапилися з району на свято, і дітей трохи занудило в машині.
Гадаю, читачу вже зрозуміло, які взаємини в цій родині, і чому в таких непростих умовах батькам вдалося виростити 18 дітей. Про це ж сказала і Л.С. Акімова, начальниця управління у справах сім’ї та молоді облдержадміністрації, рекомендуючи матір-героїню учасникам урочистості.
– Добра мати – дбайлива, працьовита, відповідальна. Недавно Президент України Л.Д. Кучма вручив їй орден княгині Ольги...
На щастя, ця нагорода – не останній знак уваги до цієї дивовижної родини. Адже в цей день Н.Я. Тесса не випадково приїхала до Одеси. Її запросили, щоб повідомити радісну звістку: фонд “Надія, Добро, Добробут”, що його заснував Герой України В.С. Філіпчук вирішив купити для багатодітної родини упорядкований двоповерховий будинок.
Ми вже писали про фонд із таким життєрадісним ім’ям. Але справа не в красивій назві. Сьогодні в нас стільки фондів, що якби всі зібрати, то буде по одному на кожну дитину. Деякі з них, купивши два мішки дешевої крупи, видзвонюють про це на весь білий світ. В.С. Філіпчук завжди стриманий і небагатомовний у своїх виступах. Можливо, тому, що вже шість років є членом піклувальної ради Всеукраїнського фонду “Надія і Добро”, що займається дітьми-сиротами, інвалідами. За його словами, за цей час “багато надивився”. Так багато, що біди дітей за серце хапають. Вже виділено кошти для впорядкованого житла сиротам із сімейного дитячого будинку м. Котовська. Завдяки фонду відбулося новосілля в сімейному дитбудинку Мартиненків. Цього року вирішили допомогти родині Тесса.
До речі, адресу Надії Ярославівни підказав один із народних депутатів, з яким В.С. Філіпчук разом летів у літаку з Києва. Мимоволі подумалося: от би й самим народним обранцям, у яких, слід гадати, теж чимало можливостей, виявити таку ж щедру і реальну турботу про наших дітей-сиріт, з малозабезпечених, багатодітних родин? Чому на дитячих святах поруч із ними ми бачимо здебільшого ту саму людину – В.С. Філіпчука? Невже більше немає кому взяти приклад?
Сьогодні дитинство навіть із великою натяжкою важко назвати щасливим. Ніколи ще на вулицях ми не бачили стільки юних безпритульників, жебраків і бурлак. Так кого ми виховуємо - гідну зміну чи резерв українського криміналу? На щастя, є люди, яким подібні питання не дають спокою. “Кожен, хто може, повинен допомогти цим дітям”, - говорить голова обласної Ради миру, засновник фонду “Надія, Добро, Добробут” В.С. Філіпчук.
Мине небагато часу, і багатодітна родина Тесса із села Орджонікідзе Ширяївського району перебереться до просторого, впорядкованого будинку. Адже зовсім недавно діти й батьки (загалом двадцять чоловік) тулилися тут у невеликій хатці на... 35-ти квадратних метрах.
На прощання мама Надя сказала, що нелегко їй знайти слова і висловити всі почуття – таке несподіване для неї щастя, що звалилося – одержати безплатно добре житло. Напевно, це не так важливо. Адже в людей, яким адресована ця подяка, на першому місці завжди справи, а не слова…
Ширяївський район
