– Як Ви вважаєте, які саме знання (не говорю про базову освіту) особливо важливі для людини, яка перебуває на Вашій посаді? – поцікавилася я у голови Малиновської райадміністрації Одеси Михайла БАЛАБУХИ.
– Базова освіта – це не найголовніше. Людина повинна бути грамотним керівником, різнобічним, з великим життєвим досвідом,– відповів Михайло Валентинович. – Є навіть притча про різні рівні управління. Наприклад, токар мусить до мікрона, на 100 відсотків, знати всі тонкощі виточування гайки. Майстер – це вже керівник – відсотків на 20, начальник цеху – відсотків на 50. Ну, а директор заводу, звичайно, повинен мати уявлення про технологію виточування гайки (це, припустімо, 10%), але йому набагато важливіше налагодити взаємини між цехами підприємства, грамотно визначити загальну стратегію розвитку підприємства.
– А особисто у Вас яка освіта?
– Початково – інженер-будівельник. До того, як очолити Малиновську райадміністрацію був начальником управління інженерного захисту територій міста Одеси, заступником голови Київської РА. А ще раніше – заступником мера міста Петропавловська-Камчатського ...
– І як же Ви туди потрапили?
– Я корінний одесит. Просто запропонували, попрацював там понад десять років і потягло на батьківщину. Але досвід був не зайвим (посміхається), особливо, щодо боротьби зі сніговими заметами – просто неоціненний. Якщо далі говорити про освіту, то ще закінчив ВПШ, а нині за півроку, закінчую Одеську національну юридичну академію.
Як бачимо, незважаючи на переконання, що «освіта не головне» Михайло Валентинович не втрачає можливості набути нових знань. Схоже, до нашої розмови він також готувався ґрунтовно, тому що на запитання відповідав вдумливо і докладно.
– При укрупненні районів одним з головних завдань називали так зване «вирівнювання бюджетів», розумне поєднання спальних і промислових зон. Як, з цього погляду, Ви оцінюєте ситуацію у Малиновському районі?
– Це дещо спрощене формулювання, тому що в району немає свого бюджету – ми структурний підрозділ міськради. Проте, кожен район працює з підприємствами, які розташовані на його території. Нам планують наповнення щодо місцевих доходів і зборів. Тут наш інтерес у тому, щоб більше було підприємств, які могли б дати ці збори і збільшити видаткову частину на різні соціальні заходи. Тут, на мій погляд, нашому Малиновському району повезло найбільше. Не говорячи про «шматочки» Приморського та Центрального, ми одержали практично весь колишній Іллічівський район з його величезним промисловим потенціалом. Сьогодні тут нараховується майже півтори сотні підприємств різних форм власності, причому більшість з них потужні, стабільно працюють. Важливі навіть не ті незначні відрахування (місцеві податки), а розуміння керівників організацій потреб району, виконання намічених програм і планів соціально-економічного розвитку. Буквально на третій-четвертий день після утворення району ми зібрали директорський корпус, щоб познайомитися. Ми знайшли розуміння і домовилися про те, що щорічно підприємства-організації відраховуватимуть певний відсоток від обсягу реалізованої продукції. Це допомагає нам розв’язувати багато питань. Наприклад, без доброї волі керівників підприємств ми ніколи не збудували б чудовий бювет у парку Горького вартістю понад 400 тисяч гривень. Його відкрили торік до Дня Одеси, і цей бювет – один з кращих у місті. Щорічно, крім міських програм з ремонту вулиць, ми ремонтуємо вулиці нашого району і за рахунок залучених коштів. Нехай це 200-300 тисяч за рік, але все одно помітно. Дуже багато таких коштів іде на подання матеріальної допомоги людям, які перебувають за межею бідності, на проведення літньої оздоровчої кампанії для нашої дітвори, на комп'ютеризацію шкіл та низку інших програм. Отже, таке злиття колишнього практично спального Малиновського району та Іллічівського – для нас це дуже вдале надбання, якщо можна так висловитися.
– Що б Ви назвали проблемою № 1 у своєму районі?
– Величезну територію приватного сектора, де мешкає понад 40 тисяч чоловік. Малиновський район – єдиний в Одесі, де введено посаду заступника голови райадміністрації з питань роботи з приватним сектором. Не скрізь є водопостачання, каналізація, зовнішнє освітлення. Але «найголовніший біль» – вивезення сміття. Припустімо, якщо не забирають біля самих приватних будинків – це завдання селищних рад. Але ж до селищ прилягають величезні, так звані "безгоспні" території. Десятки гектарів «нічийних» земель вздовж залізничних магістралей, просто поля між цими селищами. Сюди недбалі люди та організації звозять весь мотлох, будівельне сміття, харчові відходи. Навіть в центрі району, за два квартали від райадміністрації, є така зона на перетині вулиць Іцхака Рабина і Генерала Петрова. Свого часу ці площі було передано різним організаціям Овідіопольського району, зараз там відбуваються суди – опротестовування, а територія перетворена у звалище. Ми навіть не можемо закрити цю територію належним чином, тому що накладено судовий арешт на будь-які дії. Ось такі проблеми було створено не зовсім продуманими діями чиновників. Хоча, звичайно, ми щось та робимо, – прибираємо звалища вахтовим методом, але тут потрібно якось інакше розв’язувати питання – фінансово.
– А якщо поговорити на приємніші теми, чим у вашому районі можна пишатися? Що б Ви, наприклад, показали насамперед якому-небудь високому гостю?
– Реконструйований будинок «хрущовки» на вулиці Парковій. З п'ятиповерхового зробили дев'ятиповерховий будинок. Це був перший такий досвід у нашому місті, та й взагалі на півдні України я про такий не чув. Для нас це дуже актуально. Адже Приморський район – це, в основному, будинки старої забудови, Суворовський та Київський – новобудови-висотки, а в нас відсотків 80 всіх житлових будинків – саме «хрущовки». Що таке сьогодні «хрущовка»? Це протікаючі дахи, непрацюючі комунікації, які постійно доводиться латати, це такий симбіоз проблем, що не передати.
– А наскільки дорогий процес переробки? Це економічно виправдано чи просто «дітися нікуди»?
– Виправдано. Перший будинок було зроблено на комерційній основі. І сьогодні за дорученням Руслана Борисовича Боделана ми ведемо переговори з потенційними інвесторами. Вже розроблено документацію, можна зробити не 9, а 10 поверхів. По суті – два будинки на одному майданчику і в досить привабливому районі. Я активно сприяю роз’язанню цих проблем, тому що це майбутній вигляд нашого району.
Ми ще довго розмовляли з Михайлом Валентиновичем. Про реформу ЖКГ (на час нашої розмови у Малиновському районі був найвищий показник зареєстрованих договорів). Про досвід, який хотілося б перейняти у колег (Балабуха відзначив новий дитячий комплекс у Приморському районі, і сказав, що обов'язково постарається створити в себе щось подібне). Про роботу з колегами і відвідувачами («Намагаюся не давати порожніх обіцянок»).
Головний життєвий принцип мого співрозмовника – дотримуватися об'єктивності. Це не завжди легко, але на те і перебуває професіонал на своєму місці.
З ХАРАКТЕРИСТИКИ РАЙОНУ
Територія – 89,7 квадратних кілометрів. Населення – 254,6 тисячі чоловік. Одна з характерних рис – значна кількість (близько 10 тисяч) приватних будинків з присадибними ділянками. Складовими частинами району є такі історичні масиви, як Молдаванка, Бугаївка, Далекі і Ближні Млини…Фольклорні портрети жителів цих місць всесвітньо відомі з творів Е. Багрицького, І. Бабеля (які тут народилися), В. Катаєва та ін. Сьогодні тут розташована значна кількість промислових підприємств, а також підприємств будівельної галузі, оптово-торговельних організацій та науково-дослідних установ.
