Микита був дуже хорошим сином. Батьки, які мешкали у маленькому містечку в Західній Україні, на хлопця нарадітися не могли. Вони, ще досить молоді люди, самі пережили чимало труднощів, все вкладали у дітей. Навіть примудрилися купити Микиті квартиру в Одесі – син успішно навчався тут на заочному відділенні одного з технічних вузів. Трудяга-п’ятикурсник підробляв скрізь, де тільки можна: навіть в одному з ресторанів, оскільки мав непогані музичні здібності. Але найбільше хлопець, який готувався одержати диплом про вищу освіту, мріяв мати невеликий власний бізнес, щоб не користуватися допомогою батьків, а навпаки, допомагати їм. Сьогодні багато хороших дітей мріють про це...
У якусь мить хлопцю пофортунило: він познайомився з власниками невеликого приватного підприємства, які мали намір розвивати свій бізнес. Дуже переконливо вони розповіли потенційному інвестору про величезні прибутки при вкладанні певної суми у їхню фірму. Перспективи одержання великих грошей були дуже добрими, і Микита не зміг встояти...
- 31 липня 2004 року до Портофранківського відділення міліції міста Одеси надійшла заява про зникнення громадянина, п'ятикурсника одного з технічних вузів, - розповідає заступник начальника управління карного розшуку Одеського міського управління внутрішніх справ Валерій Фадєєв. – По допомогу до міліції звернулися батьки хлопця. Він перестав їм телефонувати. Юнак був дуже добрим сином, і тривога батьків виявилася цілком обгрунтованою. Хлопець справді зник безслідно.
Оперативники терпляче, день за днем, опитували всіх, хто спілкувався з Микитою (ім’я змінено). Нічого поганого про нього ніхто сказати не міг. Добрий, інтелігентний, дуже працелюбний хлопець – так характеризують його всі знайомі, друзі і сусіди. Під час розслідування з’ясувалося, що якийсь час тому Микита вклав значну суму грошей у розвиток фірми щодо виробництва металоконструкцій, розташованої у центрі міста. Власники підприємства цього факту не заперечували. Так, гроші справді на розвиток виробництва брали, суму чималу – близько десяти тисяч доларів США. Але повернули у присутності свідків у конкретний день і в конкретному місці. Слова керівників підприємства підтверджували з точністю до дрібниць двоє робітників.
Від дня надходження заяви про зникнення людини минув майже місяць, справа перебувала на контролі у начальника Одеського міського управління внутрішніх справ Анатолія Митрофанова. Проаналізувавши всі наявні матеріали (а опитано було близько сорока чоловік) працівники міліції дійшли висновку: до зникнення Микити причетні ті, кому він позичав гроші.
Пішло предметніше збирання інформації про бізнесменів, які викликали пильну увагу правоохоронних органів, і заплутаний клубок страшного злочину почав потроху розмотуватися. Хоча спочатку головною і єдиною зачіпкою було лише те, що, одержавши велику суму грошей, Микита не дав своїм діловим партнерам розписку про повернення йому боргу. А такого просто бути не може. Зібрана інформація про приватне підприємство дала більше запитань, ніж відповідей. Два керівники (вони ж засновники) і два робітники трудилися практично собі на збиток. Проте постійно пиячили, витрачали великі суми грошей, не відмовляли собі ні в чому. Їхні сім’ї (а членам згуртованого спільною працею і відпочинком колективу було в середньому від тридцяти до сорока років) таке дивне проведення часу годувальників не дивувало.
Після збирання потрібних матеріалів було ухвалено рішення про затримання підозрюваних. Незабаром, загнані на слизьке незаперечними фактами, вони по черзі зізналися про скоєння вбивства свого кредитора, звичайно, намагаючись применшити свою власну роль.
...Микита був добре вихованим мрійливим провінціалом, який бажав підкорити південне місто. Якби трапилися на його життєвому шляху чесні люди, мабуть, хлопцю це вдалося б. Проте юнакові не повезло. Випадкові знайомі цілком професійно “розвели” його, розповівши про грандіозні майбутні перспективи свого бізнесу. Звичайно, ні бізнес-плану, ні інших необхідних у таких випадках документів молодий чоловік не вимагав. Не перевірив він і фінансову діяльність майбутніх партнерів, потребу у їхній продукції на ринку. Винуватити хлопця у цьому не потрібно. Досвід приходить з віком і дорого коштує. Часом навіть дуже дорого...
Щоб профінансувати бізнес-проект, Микита продав квартиру, віддав компаньйонам гроші і почав чекати одержання прибутку.
А бізнес-партнери тим часом зажили на широку ногу. Інвестовані у розвиток підприємства гроші вони пропивали і прогулювали. Потім настав час повертати борги...
- Затримані навіть не збиралися це робити, - говорить Валерій Фадєєв. – Вони одразу ж вирішили вбити кредитора. Тим більше, що він поводив себе досить нервово: телефонував, вимагав повернення грошей. Власне кажучи, вони його не боялися. Просто розраховуватися не збиралися з самого початку. А хлопець виявився наполегливим, скандалив, вимагав повернути борг.
Ідею вбивства подав один з керівників підприємства (назвемо його Орестом). За два тижні до призначеного дня повернення боргу була ретельно відпрацьована вся схема вбивства. Відповідно, все відбулося без затримки. Микиту запросили приїхати з вулиці Ільфа і Петрова, де він наймав квартиру, на підприємство до центру міста. Розташована фірма на території іншого підприємства, тому звукоізоляція (навіть якщо приречена на вбивство людина захоче закричати) гарантована стовідсоткова. Микита поїхав на зустріч о 23.00. Чому він не прихопив з собою кількох міцних друзів, зрозуміти складно. Адже потрібно було одержати чималу суму і повертатися з нею вночі. Можливо, він вірив у порядність своїх компаньйонів або зрадів тому, що нарешті одержить свої гроші з відсотками і втратив будь-яку пильність.
Увійшовши до приміщення, хлопець побачив стіл, сервірований, як для великого свята. Сіли, випили, почали розмовляти. На жертву накинулися всі одразу. Одні тримали, другі били. Щоб пошвидше умертвити, загнали хлопцю у голову напилок. Куди сховати труп, теж продумали заздалегідь. У дворі тривалий час стояла 200-літрова бочка для сміття. Туди запхнули мертвого Микиту, заливши зверху гіпсом.
Бочка стояла у дворі підприємства ще два дні. Злочинці проходили мимо страшної місткості абсолютно спокійно. А потім найняли машину і серед білого дня вивезли і викинули залізний саркофаг з тілом вбитого в один з каналів у районі очисних споруд, пояснивши цікавим, що це – будівельне сміття.
Пов’язані круговою порукою, вбивці мовчали. Лише пити почали значно більше, заливали горілкою свій страх неминучого викриття. Постійно вони обговорювали алібі один одного, радилися, як поводити себе на слідстві. Пізніше робітники розкажуть, що, вбивши Микиту, вмить протверезіли і злякалися, але прийти з каяттям до міліції навіть і не думали: дуже тісно були пов’язані з керівниками. Адже всі вони – два робітники і два начальники - добре прогулювали гроші нещасного хлопця. Та й невиплачену до кінця зарплату одержати дуже хотілося. Те, що заради цього потрібно вбити людину, до уваги не бралося.
Під час слідства злагоджений колектив приватного підприємства поводив себе надзвичайно спокійно. Ці “добропорядні” громадяни, які жодного разу не притягувалися до відповідальності, холоднокровно показали, де вони сховали бочку. Не хвилювалися і під час відтворення вбивства, і тоді, коли бочку з тілом Микити витягували з каналу водолази. Хлопчики криваві в очах нікому з них не привиділися...
Коли заступник начальника міського карного розшуку Валерій Фадєєв під час слідства цікавився, чи вірять вони у Бога, вбивці, нерозуміюче скривившись, відповідали: “Не знаю”. Знебожених, збовдурілих, які не співставляли вартість нікчемної валюти з неоціненністю людського життя, які намагалися сховати у воду сліди страшного злочину, - їх не жаль. Неймовірно боляче за чоловіка і жінку, які вклали душу у сина і передчасно посивіли, вони винні лише в одному: у тому, що навчали свою дитину довіряти людям і не бачити зла навколо.
Коментар спеціаліста:
Валерій ФАДЄЄВ, майор міліції, заступник начальника управління карного розшуку Одеського міського управління внутрішніх справ:
- На жаль, останнім часом все частіше люди віддають свої заощадження абсолютно незнайомим або малознайомим особам, які часто виявляються шахраями. Виносять з дому гроші, золото за “зняття порчі”, вкладають все, що мають, у чийсь міфічний бізнес. Звичайно, мають місце гіпноз, здібності шахраїв до навіювання. Але часто згубну роль відіграє довірливість громадян, прагнення заробити будь-якою ціною. Часто, як у ситуації з Микитою, за передбачуваний прибуток нещасні, які потрапили до лап шахраїв, розраховуються життям. Тому, перш ніж довіритися малознайомим людям, тим більше фінансувати якісь їхні починання, подумайте не один раз, з’ясуйте все про благодійників. І найімовірніше, ви переконаєтеся, що від тих, хто робить вигідну пропозицію, потрібно тікати, рятуючи себе і своїх близьких.
