Директор ВАТ «Болградський комбінат хлібопродуктів» Тащі з райцентру повернувся сам не свій: замкнувся у кімнаті, вечеряти відмовився. Наступного дня на роботу не пішов.
Директором підприємства Іван Іванович Тащі пропрацював 21 рік і ходив на своє підприємство навіть з високою температурою. А тут лежить на дивані, дивиться в стелю і мовчить.
Світлана Юріївна не наважувалася запитати, що сталося, а сталося, мабуть, щось дуже страшне, побоялася іти на роботу - мало що може зробити людина в такому стані... Лише через два дні Іван Іванович звернувся до дружини:
- Знаєш, Світлано, долю нашого комбінату вирішено - його продали. Мені порадили не стояти на шляху, інакше...
У великих очах Світлани Юріївни читалися десятки запитань. Як це хлібокомбінат - продано? А як же колектив - власник контрольного пакета акцій? У людей, виходить, навіть не запитують? А як же новий млин з імпортним устаткуванням, купленим за рахунок прибутку підприємства? Що ти своїм підлеглим скажеш? Та невже не можна якось протистояти цьому?!
- Опиратися марно. Післязавтра зберу акціонерів. Скажу колективу, щоб продавали свої акції.
- Якось Іван Іванович сказав мені: “Знаєш, є люди, які хотіли б наш комбінат купити”, - згадує події чотирирічної давнини колишній головний бухгалтер підприємства Андрій Макарович Кара. - Але цю інформацію я пропустив мимо вух, ще подумав: що за нісенітницю верзе наш голова? Але тижнів через два повертаюся з райцентру - возив документи до податкової - бачу біля КХП незнайомі іномарки стоять. Наші люди схвильовані, ніхто не працює. Що таке - запитую? Мені говорять: акції скуповують. По 10 копійок штука. Хоча їхня номінальна ціна - 25 копійок. Особисто я не хотів продавати свої акції: підприємство наше потужне: є деревообробний і кукурудзокалібрувальний цехи, новий млин, продукція якого за якістю не поступалася Куліндорівському хлібокомбінату, устаткування для круп'яного цеху, складські приміщення, свій автопарк. Навіть підсобне господарство у нас було - корови, поросята. Щоправда, за останній рік з’явилися фінансові труднощі, але колектив міг затягти ремінці…
У другій половині дня поширилася новина: 51% акцій продано, і в тих, хто не встиг їх продати, новий господар купуватиме вже по 7 копійок. Я зрозумів: тримати на руках ці папірці марно, дивідендів все одно не бачити. Пішов і теж продав свій пакет.
Власником контрольного пакета акцій стало ТОВ "Деньюб-Грей".
- Нас, простих робітників, перед процедурою продажу підприємства постійно переконували, що дітися нам нікуди, все одно нас куплять, - розповідає колишній комірник КХП Софія Михайлівна Абдусаламова. - А якщо колектив не погодиться продати акції, то всі залишимося, мовляв, без роботи. І зерно на підприємство ніхто не возитиме. Така перспектива, безперечно, лякала. Адже вільних робочих рук у нашому регіоні достатньо - куди потім податися? Багато хто, на жаль, піддався. Я пропрацювала на комбінаті 30 років, залишилося два роки до виходу на пенсію. А змушена була стати на облік як безробітна...
Після зміни власника (за акції готівкою було виплачено суму, еквівалентну 78 тисяч у.о.), обіцяних золотих гір працівники підприємства не побачили. А от під скорочення потрапив багато хто. Більше того - у грудні того ж 2000 року було порушено справу про банкрутство комбінату, який не міг погасити заборгованість з податків на суму понад 1,1 млн грн.
Одне тільки перерахування судових розглядів, які почалися після приходу нових господарів, зайняло б кілька стовпчиків газетного тексту. Тому я їх пропускаю, але зауважу: з'ясування, хто кому і скільки винен, тривали чотири роки! Але якщо правоохоронні органи вникали у майнові суперечки, де йшлося про великі гроші, про майно, то факту зникнення з комбінату трудового архіву належного значення не надали.
Ніна Іванівна Сакали, яка пропрацювала на комбінаті 23 роки секретарем, стверджує, що трудовий архів, який зберігався на стелажах у бухгалтерії, влітку 2001 року вивезли працівники нових господарів, серед яких був нібито і Кацарський В.Ф., що очолював службу охорони. Всі документи склали в мішки, повантажили в "Газель". Дивом збереглися книги наказів за 1947 - 1996 роки, які лежали в окремій шафі. Порадившись з працівницями, Ніна Іванівна взяла їх до себе додому. Каже, хоч щось зберегли.
- Ще при "старому" директорові кілька робітниць пішли у декретну відпустку, - розповідає Н.І. Сакали. - І що ви думаєте - без архіву вони так і не змогли оформити декретних. А як нам на пенсію виходити? У нас на комбінаті були пристойні заробітки, але ми не можемо одержати пенсію, яку заслужили.
- На нашому підприємстві архів зберігався з перших днів його створення, із сорокових років. Ми ніколи нікуди не здавали свої документи, - говорить колишній головний бухгалтер. - Я і подумати не міг, що документацію хтось може вивезти.
Ми поцікавилися, як сам Андрій Макарович, який пропрацював на КХП 20 років, думає оформлятися на пенсію?
- Я сподіваюся, що архів все-таки повернуть. У жовтні 2001 року я бачив його в Ізмаїлі, на рибозаводі, в одному із складів. А привели мене туди працівники податкової міліції. Я на комбінаті на той час вже не працював, але до мене звернулися з проханням вибрати з архіву документи, які були необхідні для пред'явлення в суді. І я відібрав ці документи - хто як не бухгалтер краще за всіх орієнтується у документації.
А.М. Кара - останній, хто бачив архів Болградського комбінату.
* * *
Минають роки. Кандидатів у пенсіонери все більше і більше. На Болградському КХП свого часу працювало до 180 чоловік, і можете собі уявити, у скількох людей разом з архівом зник виробничий стаж, трудові роки.
Ми побували у прокурора Болградського району Д.М. Достаєвського, до якого потерпілі громадяни зверталися з колективним листом. Дмитро Михайлович був небагатослівний. Він повідомив нам, що заяву громадян про зникнення архіву він направив до райвідділу міліції. "Міліція шукала, але не знайшла", - от і все, що міг нам повідомити прокурор по суті. Міліція дала письмову відповідь колишнім працівникам комбінату, у якій значиться, що у порушенні кримінальної справи щодо Кацарського В.Ф. відмовлено - через відсутність складу злочину. У цій відповіді за підписом начальника Болградського райвідділу міліції І.Б. Якименка говориться: "За фактом одержання документів вам необхідно звернутися до Болградської райдержадміністрації, де після оформлення банкрутства ВАТ "Болградський КХП“ вам будуть надані всі необхідні документи".
Ми побували в адміністрації. У районному архіві. Але ніяких документів, які можна використовувати для оформлення пенсії, там немає. Як бути? Що робити?
От що сказав нам заступник начальника Болградського РВ УМВС України в Одеській області Віктор Григорович Герасимов:
- Розв’язання питань, пов'язаних з відшкодуванням якихось збитків, - це аж ніяк не є діяльністю міліції. Якби архів викрали і надійшла б заява до міліції від особи, яка має стосунок до володіння цією документацією, - інша справа. Такої заяви не було. Я б порадив колишнім працівникам КХП звернутися до суду з позовною заявою щодо нового керівництва хлібокомбінату: якщо вони прийняли це господарство, то несуть всю відповідальність. Нове керівництво нехай і буде відповідачем у даному випадку. Все вирішується в суді. Суд - найвища інстанція.
У народі в таких випадках кажуть: скільки юристів, стільки і думок. А ще дуже образливо: закон - як дишель...
В наявності факт приховання документів, який карається за ст. 357 Кримінального Кодексу України. Хто ж порушить кримінальну справу? Хто за усією формою закону задокументує показання свідків - громадян, у присутності яких документи складали в мішки, головбуха, який пізніше бачив архів Болградського підприємства в Ізмаїлі? Хто візьме показання з працівників податкової міліції, на прохання і в присутності яких А.М. Кара відбирав документи? Хто допитає підозрюваних? Хто почне конкретні кроки, щоб захистити громадян, у яких вкрадено роки і навіть цілі десятиліття з трудової біографії?
Болградський район










