Дільничний – найголовніша в міліції людина для більшості наших співгромадян. І якщо в місті це в силу розвинутої інфраструктури певним чином нівелюється, то в селі, особливо у віддаленому, людина в формі – друга особа після сільського голови. Як працюється і живеться дільничному в селі, яка його роль в сьогоднішньому суспільстві – за відповідями ми поїхали в один із районів області.
Під Арцизьким райвідділом міліції квітнуть троянди – 147 кущів, б’є фонтанчик, а чистеньке приміщення швидше нагадує офіс банку, ніж райвідділ. У начальника Георгія Павловича Дерменжи на це своя точка зору: “Чистота в міліції – це повага до неї народу. Не можна вимагати чогось від інших, якщо не можеш навести порядок у себе”.
Георгій Павлович починав з посади дільничного. Напевне, тому відкритий і демократичний. До нього на вулицях містечка підходять люди, діляться своїми проблемами. Тутешній народ, винахідливий на прізвиська, називає начальника міліції просто – Палич, що аж ніяк не фамільярність, а найвищий ступінь довіри й поваги. Навіть у віддаленому селі, куди ми заїхали по дорозі, й де Дерменжи багато років пропрацював дільничним, місцевий чоловік з радісним “Здрастуйте, Паличу” рвонув до нього через канавку й почав розповідати про те, як після відсидки склалося його життя: одружився, працює, все в порядку...
Напередодні дня дільничних Палич, на загальне визнання, міцний господарник, був невимовно радий: Холмський сільський голова виділив молодому дільничному Олександру Іванову “Таврію”. На машині – символіка. Тепер дільничний встигає вдвічі-втричі більше, ніж раніше, коли ловив попутки й просив підвезти.
– Служба дільничних – єдина в міліції, крім чергової частини, яка щодня й щогодини працює з людьми, тому допомога влади тут необхідна, – впевнений Георгій Павлович. – У нас в районі це розуміють: минулого року без прохань з нашого боку влада встановила всім дільничним телефони, виділяє транспорт, приміщення для прийому громадян, передплачує періодику. Для мене головний критерій роботи дільничного – кількість людей, які приходять до нього, ставлення до міліції цих людей. Є Закон “Про роботу із звертаннями громадян”, який треба виконувати. Дотримуючись положення цього закону, дільничний більшість проблем тих, хто звертається до нього по допомогу, може вирішувати на місці. Ми проводимо навчання для дільничних двічі на тиждень, але я вам скажу: нехай в людини буде хоч десять академій, якщо вона не любить людей, робота не піде. Дільничний має любити людей. Адже він – головний представник міліції на селі. Там немає карного розшуку, паспортного столу, інших міліцейських служб. Працювати доводиться за всіх.
Дерменжи чудово розуміє: розумна людина, навчившись на дільниці всьому необхідному, рано чи пізно перейде до іншої служби. З одного боку, приємно висувати перспективного працівника, а з другого – доводиться постійно шукати нові кадри й піклуватися про вирішення їхніх побутових проблем. Георгію Павловичу тут в досвіді й наполегливості не відмовиш.
– Вознесенівський сільський голова пішов нам назустріч, – з гордістю говорить він. – Виділив будинок. Ми його відремонтуємо, там дільничний буде мешкати й приймати людей. Зараз думаємо про те, що ще три машини треба для дільничних, від сіл до райцентру – по 45-55 км. Гадаю, нам допоможуть. Адже всі вже зрозуміли, що дільничний на селі розв’язує всі проблемні питання – аж до доставляння породіллі до пологового будинку.
А склалося так, що дільничні навчалися практично всьому, багато в чому завдяки наставникам.
Іван Васильович Мандриченко – людина в Арцизі шанована, ветеран міліції. Свого часу він навчав (і досить вимогливо) багатьох дільничних, зокрема й нинішнього начальника. Пам’ятаючи сувору школу, Дерменжи й запросив ветерана два роки тому попрацювати з молодими дільничними. Іван Васильович – філософ і оратор хоч куди. Нинішньому ставленню до дільничного інспектора дуже радий.
– Я починав службу при Щолокові, – згадує він. – Служив при багатьох міністрах. Спроби підняти престиж дільничного мали місце, але здійснилося все тільки зараз. І звання дали (я ж сержантом починав), і транспорт. І зарплати пристойні, а раніше ми кидали жереб, кому мотоцикл дістанеться. Читав я виступ міністра Миколи Васильовича Білоконя про дільничних і побачив свої багаторічні мрії здійсненими. Зараз хлопців навчаю, щоб вони опиралися на громадськість. Без неї міліціонер – один в полі. Подобаються мені нинішні молоді дільничні. Вони розумніші, освіченіші, ніж ми, краще підготовлені, фізично міцніші. Трохи підказати, підучити – і буде чудова зміна. А підказувати треба.
До ветеранів у райвідділі ставлення особливе. Крім стендів з фотознімками і проведених свят, – це постійна спільна робота, консультації й вирішення важливих для міліції проблем. Одна з них – створення громадських формувань.
Ветеран міліції Іван Володимирович Бобчинський чудово пам’ятає часи, коли міліції допомагали добровільні народні дружини. Зараз – це загони щодо охорони порядку, і їх стає все більше.
– Складний то був час. Розгул крадіїв. В Холмському крали худобу, в інших селах – нишпорили по фермах, – розповідає Іван Володимирович. – А як люди об’єдналися і почали разом із дільничними обходити ці об’єкти, кількість крадіжок різко знизилася. Громадські активісти й почергують за спільним графіком, і необхідну інформацію дільничному повідомлять. Звичайно, треба заохочувати людей: продукти виділяти, зерно, сіно. На щастя, місцева влада це зрозуміла. Щось і ми підкажемо, адже ветеран міліції – людина шанована.
В Арцизькому районі місцева влада і міліція працюють в тісному контакті. Можливо, тому й показники розкривання злочинів досить високі. Та й матеріально-господарське забезпечення пристойне. Олександр Унгурян, начальник відділу дільничних інспекторів міліції, не приховуючи гордості, розповідає, що всі двадцять дільничних забезпечені формою в повному обсязі. Та й що говорити, якщо зупинилася біля райвідділу “Таврія” і вийшов з неї молодий дільничний Олександр Іванов і чоловік трохи старший – Холмський сільський голова Дмитро Балабан. Разом приїхали вони до райвідділу вирішувати загальні проблеми. Машина – та сама “Таврія”, що виділена Олександру. І на питання: чому було прийняте таке рішення, сільський голова докладно й трохи здивовано (що за дивні питання ставите?) починає розповідати: “Холмське – найвіддаленіше село, а наш дільничний обслуговує три села. Між ними – від Холмського до Новохолмського – 7 кілометрів, від Холмського до Острівного – 15. До райцентру – близько 40. Мені треба, щоб дільничний працював, а не ловив попутки, він після мене – друга людина на селі, його роботою я дуже задоволений. А взагалі міліцію у нас поважають. Тому на сесії й вирішили виділити дільничному “Таврію”, напередодні професійного свята підгадали.
Про хорошу роботу дільничних в Арцизькому районі свідчать переконливі показники розкриття ними злочинів: 120 – цього року проти 63 – за аналогічний період минулого. Звичайно, для такої роботи використовуються всі види стимулювання.
– Люди своєчасно одержують зарплату, всі надбавки, – розповідає заступник начальника Арцизького РВВС – начальник міліції громадської безпеки Роман Галкін. – Ми робимо все, щоб професія дільничного інспектора міліції була престижною. Звичайно, відбирати на цю роботу прагнемо найгідніших, навчаємо взаємодіяти з іншими службами. Прагнемо до того, щоб дільничний жив на своїй ділянці. А це – гарантія вчасного розкриття всіх злочинів.
В тому, що ця думка справедлива, ми переконалися, опинившись на території Долинівської сільради. В місцевого дільничного старшого лейтенанта міліції Віталія Павлова нерозкритих злочинів не буває. Професійний військовик, він настільки ретельно ставиться до роботи, що став кумиром всіх сільських хлопців. Поважає свого шерифа й Долинівський сільський голова Василь Тодоров. Поважає й пишається. І не тільки на словах. Кабінет для прийому громадян обладнаний ідеально, передплачені всі необхідні журнали, та й представники місцевої влади не упускають можливості побувати на прийомі разом з дільничним.
– Я ним пишаюсь, – зізнається Василь Тодоров. – Сто відсотків розкритих злочинів: скажеш – не повірять. Притому, не дрібниці. Ось 9 травня мотоцикл збив жінку на смерть. Я розгубився: йду на мітинг до людей, а тут таке лихо. А Віталій швидко проїхав селом, зазирнув до бару, Будинку культури, перевірив усі мотоцикли й знайшов чужинців з іншого району, які збили жінку й втекли. Закрив дільничний і незаконний пункт прийому металу, на якому й спиртним приторговували. Я вимагав зробити це негайно, а він вперся: все буде за законом. Запротоколював прийом краденого й закрив. Як це дотримання законів стало у пригоді, коли намагалися пояснити нам, що прибуткова точка закрита не за правилами. Однак все було зроблено чітко!
Для Павлова другорядних справ не буває. З роботи він йде часом і о першій годині ночі – рейди по барах і дискотеках – допізна. А якщо приходить дружина із скаргою на чоловіка-дебошира, то приструнить так, що й на думку погане п’яниці більше не спаде. Вкрадене – чи то індиків, чи то іншу худобину – знаходить миттю. А нещодавній злочин вразив усіх: вкрали мотоцикл – і слід пропав. А Павлов знайшов його двигун, добряче розібраний в пункті прийому металу: грабіжники розуміли, що транспортний засіб продати не зможуть, тому п’ятірку на випивку вирішили заробити хоч так...
Про виїзну колегію, в якій брав участь дільничний, місцева влада згадує із задоволенням.
– Без Павлова все було б інакше, – посміхається сільський голова. – Розумію, що працювати йому нелегко: він і психолог, і паспортна служба, і служба зайнятості, та й відстані в нас великі, спробуй пішки походити. Зараз хочу відновити старий мотоцикл і передати йому: все ж таки транспортний засіб. І думаємо об’єднатися з однією із сільських рад і придбати мобільний телефон: на вулиці ж ХХІ століття.
Сам же Віталій Павлов, трудяга із трудяг, на життя не нарікає. В нього двоє дітей – Дмитро й Віка. Хочуть, незважаючи на юний вік, працювати в міліції, як тато. То ж порядок в районі забезпечений і в майбутньому!
