Борис Гребєнщиков залишився вірний комсомольській клятві
У минулих публікаціях «Старого блокнота» ми розповідали про Булата Окуджаву, Аркадія Арканова, Генріха Боровика та Петра Тодоровського. На цій сторінці – записи про зустріч із Борисом Гребєнщиковим.
Коли Борис Гребєнщиков давав у нашому місті концерт, то зала довго-довго аплодувала порожній сцені Російського театру. І тим самим умовила маестро співа-ти ще.
А потім, ми розмовляли з дідусем російського рока.
– Я бачив, як за кулісами дівчина під вашу музику танцювала. Це не відволікає?
– Наша гра на сцені – те саме, що фізична любов. Що більше подобається партнерові, то краще тобі, і то краще виходить. Мені значно простіше, коли в залі роблять що завгодно: стрибають, танцюють.
Мене цікавило, що думає Борис Борисович про зміну музичних стилів, чи є якась закономірність?
На його думку, безумов-но, є. Але безглуздо її шукати. Усе розвивається за якимись законами, про які ми ніколи не довідаємося. Заднім числом легко аналізувати. У майбутньому з’являться твори, про які ми нічого не знаємо, оскільки будь-яка музика говорить нам про те, що відбувається зараз у світі. Ми з дурості своєї хочемо довідатися, що було в минулому, і що стане в майбутньому. Тому мало бачимо сьогодення. Це найцікавіше.
Я гадав, що свого часу “Акваріум” одним із перших завіз до нас із Заходу реггі. А тепер уже й фестивалі реггі проходять.
– Так, до нас ніхто тут такого не грав, – уточнює керівник рок-групи. – Цікавість виправдана тим, що молодим потрібно навколо чогось гуртуватися. З його точки зору, музика реггі – кращий привід, ніж, скажімо, футбол або, тим більше, бійка. Як на нього, краще хай слухають музику і курять траву. Так безпечніше.
Взагалі, він за легалізацію всіх наркотиків, без винятку, бо це принесе гроші урядові і забезпечить більш твердий контроль за якістю і споживанням. Мафія втратить прибуток. Якби ліки були в мафії, це було б гірше для хворих.
– У ваших піснях відчувається вплив Булата Окуджави, – кажу йому.
– На мене цей вплив, – відповідає, – був величезним. Окуджава досконалий.
Ще цікавило, які телепрограми здаються йому найпривабливішими? Але... він давно вже не дивився телевізор: не хотів бачити купу не надто інтелігентних людей, що займаються ошукуванням обивателів. Усе радянське та пострадянське телебачення побудоване на приниженні, приниженні і ще раз приниженні. Люди, що не вміють говорити, розповідають про те, чого вони не знають, для того, щоб одержати гроші від людей, яких вони не поважають.
І в музиці в більшості випадків – схоже. Борис Гребєнщиков міг би працювати набагато менше, спокійно займатися, скажімо, симфонічною музикою. Але доводиться багато працювати, бо небагато є людей, які б уміли робити гарну та щиру музику. Причина – неграмотність і жадібність. Росія така країна, і не потрібно думати, що вона коли-небудь зміниться. Бо ті, хто щось є, виїжджають за її межі. Слава Полунін – він на 200 відсотків росіянин. Коли БГ бачить те, що він робить, у нього виникає гордість за свою країну, за свою культуру. Але при цьому Полунін – у Парижі, у Німеччині, в Англії або десь іще.
– Яке місце в житті людини повинна на Ваш погляд, Борисе Борисовичу, займати музика?
– Не знаю, для кого як. Я в цьому розумінні чорна вівця. Музика мене цікавить найбільше, тому я її можу слухати в будь-який час у будь-якому місці.
Він розповідає, що в Індії є теорія того, що на кожен час доби – своя певна музика. Ту, що її можна слухати вранці, не рекомендують увечері. І навпаки. Перевірив на собі (а індійську музику слухав дуже давно), і виходить, що це правда.
Індійська музика вразила його незвичайністю і разом з тим чимось дивовижно рідним. Захотілося довідатися більше. Почав читати якісь міфологічні книги, що тоді були. Одночасно прокинулася цікавість до Індії та до стародавнього Китаю. Через брак літератури про Індію, захопився дзен-буддизмом, потім просто буддизмом, потім європейською містикою, а потім і християнством. За багато років досить багато довелося з цього приводу довідатися, відчути, пережити.
Але кіска на бороді – не відображення східних символів. На ньому взагалі ніяких символів немає. Заплітати бороду просто зручніше.
– Ваше скорочення “БГ” деякі шанувальники сприймають як “бог”.
– У мене це жодних думок не викликає.
Коли він починав писати пісні, більшість знайомих переконували БГ облишити це дурне заняття. Вони вважали, що російською мовою рок-н-рол усе одно не звучатиме. Але наполегливо робив це. Як Андрій Макаревич у Москві. Потім з’ясувалося, що вони мали рацію.
Писали не англійською, бо для рока її потрібно, принаймні, дуже добре знати. А більшість із нас не знає. Навіть шановні перекладачі. До того ж, потрібно вміти нею спілкуватися, володіти вимовою. А в Союзі виходило якесь мавпування. Була думка, що якщо співати будь-яку вигадку, це буде вже по-англійському. Навіть досить відомі люди це робили.
Мене здивувало, що в успішного шоумена немає жодної фахової освіти. Навіть у музичній школі не навчався. За освітою він математик. При цьому жодного особливого інтересу до математики не було. Просто якісь речі легко виходили. Але коли став серйозно займатися музикою, то про формули успішно забув.
А тут іще випадок допоміг. Через два з половиною роки після того, як він одержав диплом фахівця з прикладної математики, поїхав на Тбіліський фестиваль, його звільнили з роботи. Молодший науковий співробітник, що займався соціологією, став сторожем. Борис Борисович досі не розуміє, за що тоді звільнили від роботи, виключили з комсомолу. Ну, а коли вступав у комсомол, частина ритуалу полягала в тому, що на запитання, чому вступаєш, потрібно було відповісти: “Я хочу бути в авангарді радянської молоді”. Через багато років він зрозумів, що не відступив від своєї клятви.
Шлях до популярності проліг через Таллінський фестиваль поп-музики 1976 року. “Акваріум” ніхто не запрошував. Поїхали самі, власним коштом, гістьми-глядачами. Була спроба прослухатися, щоб вийти на сцену. Але після першої ж пісні хтось з авторитетної комсомольської комісії вигукнув: “Так це ж символізм якийсь – ахматовщина”. Одне слово, відмовили.
Проте, коли скінчилися охочі зіграти, то попросили Гребєнщикова з друзями. Вони поламалися для виду, а потім охоче зіграли пісні чотири, викликавши зненацька бурхливу реакцію залу. Десь через півроку випадково з газети “Молодь Естонії”, що трапилася на очі, довідалися, що одержали приз, здається, за найцікавішу та найрізноманітнішу програму.
У Таллінні, до речі кажучи, познайомилися з “Машиною часу”. Знайомство це почалося з того, що Андрій Макаревич намагався спокусити дружину Бориса, повести її у свій номер. Але довелося забрати і чоловіка. Там дуже напилися, і дружина залишилася неторканою. Борис і Андрій дуже сильно подружилися і залишилися найкращими друзями, здається, на все життя. Тоді Андрій з’ясував, що Борис теж музикант, і йому “акваріумні” пісні подобаються.
– Вони, – згадував, – експортували нас до Москви (1976 рік), а ми їх до Ленінграда. Ми Москві сподобалися, але не прищепилися, вони Ленінграду особливо не сподобалися, але прищепилися і стали наймоднішою групою.
– Що Вам не подобається найбільше?
– Хамство. Воно завжди дратує. Хоча можна спробувати тримати себе в руках...
