Особливий вигляд і власну історію має кожне село. Для мешканців Петрівки Білгород-Дністровського району, заснованої у 1827 році, слово «батьківщина» - це не лише дикоростучі волошки вздовж мальовничого струмка, що перетинає село, або центральна вулиця, обрамлена кедрами, які стрімко тягнуться до неба, але і колишня гучна слава Петрівки у пам'яті її мешканців, яку не змінити і не знищити рокам.
Тут досі збереглася і діє Свято-Дмитрівська церква, побудована через сорок років після дати заснування села. Щоб у дрібних деталях дбайливо зберегти його справжню історію, створено і працює власний музей, де зібрано понад 400 експонатів. До речі, найстарший з них - кам'яна сокира, яка нараховує 1,5 тисячі років. Не менш трепетно, ніж музейні експонати, зберігаються у пам'яті селян спогади про період 60-70 років минулого століття, як один з етапів становлення Петрівки. Ще його називають періодом розквіту села і пов'язують з ім'ям молодого у ті роки керівника, вченого-агронома Андрія Михайловича Савенка.
Досягнення колгоспників стали надбанням не лише Білгород-Дністровського району, але й Одеської області, України: на базі колгоспу імені Суворова часто проводилися районні, міжрайонні та республіканські наради щодо обміну досвідом. Традиційним для петрівців було відвідування села іноземними делегаціями із США, Великої Британії, Німеччини, Японії, Індії, Італії, Чехословаччини, багатьох інших країн а також республік Радянського Союзу.
Сьогодні, через кілька десятиліть петрівці називають Андрія Михайловича Савенка людиною-легендою і великим реформатором. За короткий час від початку його роботи головою напівзанедбана і відстала Петрівка та колгосп імені Суворова стали передовими. У колгоспників збільшилася зарплата, студенти забезпечувалися високою колгоспною стипендією. На подвір'ях з'явилося багато власного транспорту. Під'їзні і сільські дороги, тротуари і багато дворів вкрилися асфальтом. У селі за державними розцінками будувалися нові і перебудовувалися старі будинки. До кожного провели воду, яка подається із семи пробурених свердловин. Крім водопроводу, у будинках з'явилися телефони і вкрай дефіцитні на той час газобалонні установки. Садиби колгоспників обгороджували добротні огорожі, вздовж яких різнобарвним килимом цвіли палісадники, починаючи різнобарвний танок з перших днів весняного тепла і завершуючи лише з зимовими приморозками.
В селі відремонтували Будинок культури, завершили раніше розпочате будівництво школи. Торговельний комплекс, пошта, типовий дитячий садок, лазня, перукарня, бібліотека, кращий на ті часи у районі стадіон, будинок для фахівців, великий спортивний комплекс з душовими, залою для шахових турнірів, і допоміжними приміщеннями – багато чого з цього далеко неповного переліку перетворень у Петрівці було для селян доступно і безкоштовно. Включаючи численні поїздки до кращих одеських театрів або оздоровлення на базі відпочинку у Затоці.
У колгоспі постійно збільшувалася врожайність. . Витримуючи кращі показники в районі, тут на трьох тисячах гектарах сільгоспугідь вирощували хліб. У господарстві нараховувалося близько 2000 голів великої рогатої худоби, 7000 свиней, багато птиці. Було придбано сотні одиниць сільськогосподарської і транспортної техніки, збудовано і механізовано великий тваринницький комплекс, свиноферма, найкращий у районі зернотік, механічні майстерні.
Якою ж була ця людина – Андрій Михайлович Савенко, який своїми зусиллями і стараннями, невгамовною енергією зумів об'єднати людей для досягнення таких високих результатів? Односільчани розповідають про нього, перебиваючи один одного. Для них - особлива честь у тому, що вони працювали разом з Андрієм Михайловичем, спільно долали труднощі. Одні згадують, як Савенко створював «райське життя» серед безладдя, пияцтва і злодійства, які процвітали в селі до його приходу. Він не щадив сил і здоров'я. Починав свій робочий день о 3-4 годині ранку на фермі, а закінчував часто далеко за північ.
Друге - як брав участь у нічних засідках, і, ризикуючи, кидався під ноги коням, які мчали галопом з накраденим колгоспним, а отже, спільним добром. Як вживав запобіжних заходів до ніких не стримуваних і знахабнілих злодіів. Інші розповідають, як боровся з пияцтвом. Зустрівши, наприклад, у робочий час колгоспника напідпитку, власноручно відвозив за село на «надцять» кілометрів, і, залишаючи «бідолаху», напучував: «Поки до села дійдеш, вихмелишся. А заодно і подумаєш гарненько, як далі жити». На подив селян багато хто з любителів прикладатися до чарки після такої ганьби полишали згубні звички.
Якими таємницями чи силою впливу володів легендарний Савенко, досі залишилося нерозгаданим. Так лише в ті роки в селі майже надзвичайною подією або ганьбою вважалося побачити на сільських вулицях неохайну, не стрижену або неголену людину. Та й як, мабуть, могло бути інакше, якщо сам голова завжди був у білосніжній сорочці і краватці, даючи односільчанам високий приклад. Людина досить різнобічних інтересів, - запеклий мисливець, любитель гри у футбол, волейбол, теніс, майстер спорту з класичної боротьби і шахів,- Андрій Михайлович намагався захопити селян, і насамперед молодь, щоб кожен міг знайти себе у роботі, спорті, дозвіллі. Десятками в село потяглася молодь з вищою освітою, населення Петрівки незрівнянно зросло. Будувалися все нові будинки. А на вулицях, у парках і скверах з'явилися скульптури, спеціально привезені Савенком з Москви та інших міст.
Про все це сьогодні у Петрівці говорять з особливою гордістю і щоразу згадують колишнього односільчанина найкращими словами. А іноді промовлять гірко: «Змусили Андрія Михайловича піти з посади голови. Не вписувався він у реалії тих днів, горою стояв за простих людей і відсіч високому начальству вмів дати. А прості колгоспники у цей час за ним були як за кам'яною стіною».
Після того, як голова звільнився з колгоспу, тривалий час успішно працював генеральним директором туркомплексу «Турист» в Одесі, заступником голови Одеської «Облрибколгоспспілки».
Сьогодні людина-легенда на пенсії, живе в місті-герої. Часто у вільний час згадує прожиті роки в Петрівці, найкращу і найяскравішу частину свого життя. Сьогодні, 12 квітня, в Андрія Михайловича ювілей, йому 70 років. З величезною вдячністю і побажаннями бадьорого настрою, міцного здоров'я, довголіття і сімейного щастя згадують свого колишнього керівника петрівці. Для них і в даний час величезна честь при зустрічі міцно потиснути руку Андрієві Михайловичу.
