Служба, яку Зінаїда Іванівна Паламарчук очолює ось уже 35 років, у сільгоспвиробників асоціюється зі швидкою допомогою.
- Ой, Зінаїдо Іванівно, дорогенька, рятуйте! В’яне пшеничка буквально на очах. Випадає цілими лисинами. Щоб то могло бути, навіть не здогадуємось. Приїжджайте пошвидше, допоможіть, бо гинемо!
Такі схвильовані дзвінки лунають у кабінеті цього спеціаліста інколи по декілька разів на день.
За багаторічну роботу Зінаїда Іванівна вже звикла до швидких зборів у дорогу, до того, що необхідно терміново приймати рішення. Знає, що в хліборобів болить душа за врожай – треба поспішати.
Ще жодного разу не помилилась вона при визначенні “діагнозу”. Ось тут шкодить жужелиця, а це – злакова муха, а там озима совка пробила чорні сходи в кукурудзяному качані. Кожен шкідник має свій характерний “почерк”. Хоча не завжди і не кожному під силу його “прочитати”. А от Зінаїді Іванівні, здається, самі трави, кущі і дерева розповідають про напосілу на них біду. Служба, до якої ще двадцятирічною дівчиною прикипіла душею З.І. Паламарчук, займається захистом рослин. А заклад, яким вона керує стільки років, - районна станція захисту рослин.
Не помилюсь, коли скажу, що Зінаїду Іванівну знає “по роботі” піврайону. І всі впевнені, що вона місцева. Проте це не так. Вона народилась і виросла у селі Суха Журівка Ширяївського району, а на Любашівщину потрапила за направленням після закінчення Вознесенського сільськогосподарського технікуму.
Згодом наше селище “прикувало” до себе молодого спеціаліста. Тут вона вийшла заміж, отримала квартиру, народила двох синів, тут вона утвердилась як фахівець.
Сьогодні є про що згадати Зінаїді Іванівні. І те, як власноруч у всіх колгоспах проводила фумігацію гороху від маленького, але дуже шкідливого жучка – брухуса, як керувала літаками сільськогосподарської авіації при обробітку полів з повітря. Сьогодні такої масштабної роботи немає, та від того не легше. Доводиться проводити лікнеп, тобто навчати елементарним поняттям людей, які пішли у фермери, не маючи ні досвіду, ні знань.
- Раніше ж як було? Настала весна – отже, хочеш чи не хочеш, а лісопосадки ти повинен обробити отрутохімікатами. Адже там найсприятливіше місце для перезимівлі всіх шкідників, - розповідає Зінаїда Іванівна. – Тепер ці насадження віддані під оруду сільрад. А там ні грошей, ні людей, ні техніки для такої роботи немає.
- Зінаїдо Іванівно, останнім часом з’являються все нові й нові види шкідників. І боротися з ними стає все складніше. У чому тут причина? - Все дуже просто. Немає зараз тієї культури землеробства, що існувала донедавна. Не хочуть нинішні господарі землі зрозуміти, що ледачий робить двічі. Ось, наприклад, не зорав, не злущив своєчасно стерню, от тобі й жужелицю завів на полі. Не знищив бур’яни – маєш совку. А позбутися цих “надбань” не так то й легко. Потрібно застосовувати отруту, а вона сьогодні, ой, яка ж дорога! На жаль, мало хто надає належного значення біометоду боротьби з шкідниками. Забули про трихограму. Якщо не згадаємо про неї, буде справді погано.
Цікаво й прикладно розповідає спеціаліст про свою роботу. Відчувається, що вона звикла терпляче пояснювати, розкладати все по поличках. Їй не важко вдесяте, всоте повторити сказане. Найскладніші поняття з фітопатології, ентомології в її подачі стають зрозумілими й доступними. Та інакше й не можна, оскільки сьогодні в господарствах району жодного агронома із захисту рослин немає.
Нещодавно Зінаїда Іванівна Поліщук відзначила свій 55-літній ювілей. За плідну працю, за високий професіоналізм вона має вже не одну відзнаку райради, райдержадміністрації. Поряд з тим є в неї нагорода, яка не фіксується на папері – добре ім’я серед колег, авторитет, шана і повага всіх тих, хто її знає.
