Українці в Іраку: свідчення з перших вуст
Позаторік декому з українців запропонували поїхати до Іраку, - заробити бодай якихось грошенят на придбання квартир, на лікування, освіту рідних і близьких. Попит виявився, понад усі сподівання, просто-таки велетенським. Позаяк ці люди належать до найменш соціально захищеного прошарку населення. Вони - військовослужбовці Збройних сил України.
Той злощасний вибух поблизу Ес-Сувейри пролунав за два тижні після 3-го туру президентських виборів.
- Уявляєш, які цинічні люди ці “ющенківці”? Стоять труни загиблих в офіцерському клубі, рідні благають: “Ну не чіпляйте ж символіку свою, горе у нас!..”. А молодь до кожної труни все одно свої помаранчеві смужечки прив’язує…
Ця деталь похорону майже чотиримісячної давнини автора цих рядків дуже засмутила. І я домовився із командуванням 95-ї аеромобільної бригади, - аби почуте від знайомих соціал-демократів (опозиційних) самі десантники або підтвердили, або спростували.
Особовий склад відомого військового з’єднання налічує багато осіб, що у різні роки побували з почесною місією у різних куточках Земної Кулі. Незважаючи на цю обставину, інтерв’ю з екс-миротворцями давалися мені з величезними труднощами. Один з офіцерів-“іракців” спромігся успішно ховатись від мене впродовж цілого дня, - то під приводом “участі у зборах”, то з-за необхідності “термінової доповіді генералу”. Хоч про те, що сам генерал Островський, командувач 8-м армійським корпусом, перебуває у відпустці, я знав іще напередодні. Комкор, до речі, теж недавній учасник “іракських подій”.
Першим моїм співрозмовником був старший прапорщик Микола Вигівський (дані, на його прохання, змінено – авт.).
- Після Боснії яким вам здався Ірак?
- Там, на півдні Європи, було справжнє життя, цивілізація європейська. А Ірак – то є суцільна сірість. Сіра земля, сіре небо, хмари ходять так низько, що аж на голову тиснуть. Усюди багнюка, гнітюча бідність.
- А люди?
- Нещирі. Їдеш назустріч дорогою, - кричать тобі щось радісне, руками махають. А лиш почнеш віддалятись, - вже й каміння навздогін летить!
- Травмують наших?
- Рідко. Однак медикам роботи вистачає. У них дуже багато отруйних комах: павуки, фаланги, скорпіони, мошкара, комарі. Є так звана “пісочна муха”: посидить на тобі кілька секунд, - і все, лейшманіоз забезпечений! Її личинки під шкірою швидко розмножуються, потім починають паразитувати…
- Окрім цих плазунів і комах, на вас, мабуть, чатували й незвичні венеричні захворювання?
- Чому ви запитали?
- Вони характерні для будь-якої з воєн і для перших повоєнних років…
- Та звідки їм узятися? Адже спершу потрібно мати жінку, - а місцевим будь-який контакт із іновірцем-іноземцем суворо заборонений! Навіть фотографувати представницю протилежної статі не дозволяють. Один з нас, не знаючи про це, якось спробував зробити знімок жінки у хіджабі, - його потім ледве відбили від розлюченої юрби!..
- І вночі до частини ніхто не приходив?
- У них дуже суворі санкції за таке. Дізналися б, - ту жінку камінням привселюдно забили б!..
- До мечеті не навідувалися?
Найближча від “Дельти” (американська військова база – авт.) мечеть – десь біля Ель-Куту, в ясну погоду її з табору видно. Але щоранку о 5 – 5.30 то тут, то там лунає голос муедзина, під цю “музику” ще ніхто не заснув.
КРАЇНА КОНТРАСТІВ
У 1999 - 2000-х роках якраз оголосили великий набір на Боснію, - розповідає Ігор Бородій, у минулому старший матрос Чорноморського флоту РФ. - Я без особливих проблем оформив документи, пройшов комісію…
- Потім вас перекинули до Косова?
- Так, на американську базу “Бонд Стіл”. Одразу відчув: нам до їхніх умов іще ой як далеко! Жили у будиночках на 10 кімнат, по 10 хлопців у кожній. У кімнатах по два кондиціонери, телевізор, душ (із “цілодобовою” гарячою/холодною водою), гнізда для комп’ютерів/ноутбуків, аптечка. До українців місцеве населення ставилося навіть краще, ніж до поліції та адміністрації.
- І яким після цього здався Ірак?
- Наскільки у Косово служилося легко й безтурботно, настільки в Іраку ми раділи, коли вдавалося поспати бодай 4 години на добу!..
- Кого більше боялися? Партизанів?
- Треба було постійно бути напоготові, думати не лише про своїх, а й до миротворців з інших країни на виручку поспішати.
- Хто, окрім поляків та американців, служив поруч із вами?
- На базі “Дельта”, біля Ель-Куту, були іще монголи (в основному будівельники, на кшталт нашого будбату), хлопці з островів Фіджі (їм доручалася охорона конвоїв із грошима). Військовослужбовці з Казахстану, як і ми, поляки та американці, виконували набагато більше функцій, вважалися “повноцінними миротворцями”.
- Чи правда, ніби вибух 9 січня – на совісті казахських саперів, котрі не мали досвіду розмінування великих авіабомб?
- Чому ви так вирішили?
- Не я, – це “Комсомольская правда” написала…
- Всі, хто служив на базі в Ель-Куті, просто не мали права бути незібраними, - настільки, аби “не помітити” одну-дві не знешкоджені бомби. Життя у всіх – одне! Кожен ним дорожив…
- Іракці вас пересварити між собою не намагалися?
- Навпаки! Серед них виявилося на диво багато російськомовних, таких, що колись навчалися у радянських вузах. Було про що поговорити, згадати знайомі назви…
- Якщо не помиляюсь, ви мали ще й навчати їх армійській службі?
- Ми цим займались постійно. Наберемо черговий потік новобранців, навчимо їх азам військової справи, відпустимо на кілька днів додому…Після цієї “короткотермінової” відпустки, в кращому випадку, до війська поверталися – з кожної сотні – не більше 2-3 чоловік! Вони призвичаїлися робити на цьому непоганий “бізнес”. Бо ж у степу їхньому особливих заробітків, а надто після війни, ніяких, - а в армії за місяць кожен отримував мінімум 200 доларів. Якби ви почули, який галас стоїть, коли набирається черговий “курс”! Всі удають просто-таки несамовите бажання служити Вітчизні; і куди воно тільки “випаровувалося” після отримання першої “зарплатні”?!
- Двісти доларів для них – великі гроші?
- Мабуть, великі. Бо усього за долар нам приносили 200 літрів бензину або 90 літрів солярки.
- А якого бензину – 95-го?
- У них немає таких градацій. Все паливо – високооктанове. Відповідно, й автомобілі недорогі. Ми якось зупинили на блок-посту новенький (усього три місяці як з конвеєру) джип “Тойота”, з обсягом двигуна 2,7, - він куплений лишень за 4,5 тис. доларів!..
- Скільки ж тоді коштує “Фольксваген-Гольф”?
- Іракців машини з малим літражем не цікавлять.
- Невже всі такі “круті”?
- Розмовляєш із ними “за життя”: ой, мовляв, бідно живу, зовсім погано…І тут раптом: “…автомобіль ось купувати збираюсь!..”. У Кувейті в цьому сенсі іще легше: там машини заправляються безкоштовно. В Іраку, звичайно, шикарних заправок, типу ЛУКОЙлівських чи ТНК, майже немає (окрім Багдаду). Натомість вздовж доріг трапляються “кустарні”: накачав чолов’яга насосом у певному місці, якось там переробив, порозливав у діжки, - і пропонує купити всім бажаючим. Ви, мабуть, бачили по ТV, якого кольору там земля? Вона майже усюди – бура, через кожні 2-3 метри – величезні нафтові плями.
- А додому таку дешеву техніку переправити складно?
- Маєте на увазі автомобілі? У нас у бригаді цим ніхто не займався. А от аудіо- та відеоапаратуру завантажували до літака без обмежень.
- Кажуть, в Іраку взагалі митниці нема?
- Митниці, можливо, й нема. Однак “транспортники” вилітають, як правило, з Багдадського аеропорту, а Багдад сьогодні – це “суцільний блокпост”. Там на кожнім розі - американський патруль, документи й вантаж перевіряє…
- Вибачте, але не можу не спитати про помаранчеві стрічки під час прощання із загиблими миротворцями.
- Ви пам’ятаєте, коли це трапилося?
- 9 січня.
- Так. А третій тур виборів був 26 грудня; до 12 та 13 січня все вже забулося. Ніяких стрічок ніхто не бачив. Прощання, до речі, проходило ось у цьому клубі (ми з Ігорем якраз стоїмо на його сходинках – авт.).
Щомісяця Ігор отримував на базі “Дельта” 660 доларів, іще 33 долара додавали “за шкідливі умови несення служби”. Офіцерам українського контингенту платять по 1000 доларів. Проте, за зізнанням секретаря РНБО Петра Порошенка (який нещодавно відвідав наших миротворців), менше, ніж нашим співвітчизникам, платять в Іраку хіба що їхнім бойовим побратимам-монголам…
Нині Ігор Бородій має щомісяця близько 500 грн. Як і решта військових, дуже сподівається на обіцяні новим міністром оборони Гриценком старі-нові пільги. Їх, втім, при потребі можна “замінити” й якимосьмиротворчим завданням тривалістю десь із півроку. Бажано – не в Іраку.
