Час летить безповоротно. І, на превеликий жаль, з кожним роком ветеранів Великої Вітчизняної війни все менше і менше. Фронтові болячки, рани, наспіх заліковані в умовах польових госпіталів, дають про себе знати.
Одеський госпіталь інвалідів війни, розташований в чудовій курортній зоні, на 15-й станції Великого Фонтану, для багатьох з нас став і надією, і порятунком. Завдання, яке ставить перед собою згуртований творчий колектив цього лікувального закладу, - зміцнити здоров’я колишніх фронтовіків, вселити в них бадьорість, зробити їхнє життя повноцінним, - вирішується медперсоналом щоденно.
Сюди за направленнями центральних районних лікарень приїжджають хворі ветерани з усієї області. І кожного зустрічають доброзичливо, привітною посмішкою і співчутливим ставленням.
Звичайно, переступаючи поріг госпіталю, літні люди, знайомлячись один з одним, говорять: ось, приїхав здоров’я підлатати, розхиталося щось останнім часом, серце прихопило, тиск мучить і т.д. і т.п., а вдома справ вистачає, треба бути у формі, особливо під час весняних робіт.
А, лишаючи госпіталь, більшість відзначає: пройшов курс лікування, відпочив тут і відчув себе бадьорішим і здоровішим, застаріла хвороба відступила, не турбує, спасибі всьому медперсоналу!
От і ми, пацієнти В. М. Гуцул, І. С. Мойсайлов, І. Г. Ябанжи, М. Г. Тимошенко, М. О. Петров, І. О.Гудза, В. Ф. Максименко, С. І. Овсієнко, як і багато інших ветеранів війни, приєднуємося до оздоровлених і висловлюємо подяку всьому персоналу госпіталя. Благополуччя вам і успіхів у вашій благородній праці, шановні головлікарю В. М. Кулібаба, лікарі С. М. Курніцька, Н. І. Трачова, В. В. Леонов, старша медсестра Л. А. Сосновська, медсестрички Анна Варивода, Катерина Іліка, Наталя Почкаліна, Олена Пишная – всім тим, хто так дбайливо і чуйно ставився до нас під час лікування в госпіталі.
Від імені пацієнтів госпіталю-
Василь Гуцул, ветеран війни
В обласному очному госпіталі інвалідів війни лікуються люди дуже похилого віку. І для кожного лікарі і медсестри знаходять добре слово, а з кабінету в кабінет хворих водять за руку, після операцій дбайливо виходжують. В госпіталі налагоджене дуже добре харчування пацієнтів, медсестри, працівники харчоблоку, санітарки надзвичайно уважні щодо потреб ветеранів.
У мене теж серйозні проблеми із зором. Після операції з приводу катаракти був виписаний з інституту імені В. П. Філатова з зором на прооперованому лівому оці 0,09. Амбулаторне лікування за місцем проживання очікуваних результатів не принесло. Вже ні на що не сподівався, коли в січні цього року потрапив на лікування в госпіталь. А виписався звідти зі значним покращенням зору – 0,6.
В госпіталі працюють відмінні спеціалісти. Їм усім – головному лікареві А. І. Доброгурському, завідувачу першого відділення А. В. Кобзенку, лікуючому лікареві Л. Ф. Тройченко, процедурній сестрі Наталії Жураковській – мій низький уклін і щира вдячність. Здоров’я вам, щастя, успіхів!
Сергій Сорокін, учасник бойових дій
м. Іллічівськ
У відділенні судинної хірургії Одеської обласної клінічної лікарні переніс складну операцію. Як інвалиду-чорнобильцю, лікування для мене було провадене безкоштовно, включаючи всі необхідні ліки, які кожного разу мені видавала разом із одноразовими шприцами старша медсестра.
Дуже вдячний хірургові Пайкіну – відмінному спеціалісту і дуже чуйній людині, який повернув мені здоров’я. Спасибі всім, хто лікував мене у відділенні лікаря Іванова, всім, хто допоміг повернутися до життя.
Євген Мухачов
м.Сімферополь
Резонанс
Про медиків – без дорікань
У мене така робота, що я рідко буваю вдома в Одесі. Не часто читаю і місцеву пресу. Але от нещодавно звернув увагу на добірки статей в “Одеськіх вістях”, які присвячені актуальним проблемам нашої медицини. Тон їхній, як правило, критичний. І це зрозуміло. Занадто багато проблем накопичилося в цій життєво важливій сфері. Але давайте спробуємо не кидатися з одного краю до другого, будемо об’єктивними.
Мені доводилося звертатися до лікарів в різних країнах світу. І про рівень підготовки закордонних медиків знаю не з чуток. Далеко не все гладенько і там. Доводилося зіштовхуватися з тим, що іноді “заморські медики” не можуть поставити простенький діагноз.
А нещодавно довелося декілька разів водити свою дитину до дитячої стоматологічної поліклініки №5 Суворовського району. Коротко про враження. Звісно, фінансування зараз у медиків нікудишнє, і за рівнем медтехники ми від Європи відстаємо. Але перше, що кинулося у вічі: ввічливість, привітність і посмішки лікарів. Приємно здивував рівень знань спеціалістів. Тут я зрозумів, що наші лікарі – справжні фахівці. Діти не бояться до них приходити, адже страх перед “зубодралкою” кожному знайомий з дитинства. Від сусідів почув, що школярі приходять сюди на огляди два рази на рік. І завжди – з посмішкою, кажуть – не боляче. Навіть цілу виставку своїх малюнків лікарям презентували: вони вивішені в коридорах поліклініки.
В кабінетах – квіти, телевізори, музика. Настирливих закликів: “Сплатіть, хто скільки може!”, з якими стикаєшся в деяких дорослих поліклініках, тут і у спомині немає.
Правда, не обійшлося без “хабаря”. Після чергової процедури син вийшов з кабінету, тримаючи в руках зубну пасту і щітку. “А це звідки?” – спитав я. “Лікар подарував”, - відповів син.
Вісімнадцять років у 5-й поліклініці працює головлікарем Ванда Генрихівна Юдіна. А ми, виходить, сусіди полікліники – живемо в будинку поруч. І знаємо, до кого звертатися у разі медичної потреби: ця людина допоможе завжди.
Спасибі їй за те, що високо тримає марку українських медиків.
Віктор Караган
м. Одеса
