Наталя Віталіївна Солянкіна за фахом бухгалтер та вже вісім років працює завідувачкою Старомаяківського відділення зв’язку, а у вільний від роботи час займається рукоділлям. Вона шиє, вишиває, в’яже. Вироби Наталії Віталіївни добре знають багато односільчан, бо майстерня обшиває, обв’язує не тільки свою родину. Охоче виконує замовлення знайомих. “Чому ж не вив’язати обнову людині? Тим паче, що я від самого процесу роботи одержую задоволення”, - говорить Н.В. Солянкіна.
Односельці кажуть, що немає такого, щоб Наталя не зуміла вив’язати. І, дійсно, вона виготовляє плаття і шкарпетки, светри і рукавички, шапочки і колготки. Всього асортименту й не перелічиш.
- Звідки такий хист? – Цікавлюсь у майстерні.
- Рукоділля мені дісталось у спадок.
- Від матері?
- Мати вміла все це робити, але вчила нас усіх бабуся Нюра. Вона у нас за освітою модельєр. Працювала в молоді роки у будинку моделей у Пскові. А мати – Людмила Павлівна вела гуртки в’язання у клубі. Там рукоділля шанувалось. Я ж родом з Байкалу. Сюди переїхала у 1989 році.
- А ви передаєте своє вміння нащадкам?
- Та воно, напевне, передалось з генами. Моя донька теж і шиє, і в’яже. Та що там донька? У мене є чотирічна онука, так і вона вже пробує вишивати. А іноді бере до рук нитки і щось “плутає”.
- Виходить, що у вас ціла династія рукодільниць. А не втомлюєтесь? Адже у кожного є основна робота, та й клопотів по господарству у селі вистачає?
- Ні, що ви! Для нас рукоділля – це відпочинок. Коли я в’яжу, то заспокоююсь, розслаблююсь. Така робота врівноважує нерви, знімає стреси. Коли сідаєш за рукоділля, все інше відходить на другий план. Ти повністю поринаєш у світ творчості.
